Зазвичай щоденники пишуть у тиші, повільно. У неволі, по-перше, немає умов. Ворожий табір для полонених - взагалі ніяких людських умов немає. По-друге, в полоні вкрай мало інформації. Рятують спогади й емоції довоєнного життя. А коли ти геть юний, тільки з дитинства.
За зізнанням самого Вільгельма реабілітація фізична, після довгих місяців полону виявилась більш стрімкою ніж ментальна. Саме для відновлення сенсів та емоційних сил солдат пішов вчитись на психолога, щоб надалі допомогти побратимам відновлюватися. Психолог, що пройшов полон - дуже вартісний. Паперова книга "Щоденник з полону", яку презентували у Миколаївській обласній науковій бібліотеці стане допоміжним засобом лікування мізків. Людина, яка пережила біль втрати свободи й знущання знайшла сили покласти в рядки на папері власні відчуття, поділитись пережитим досвідом. Та "інфікувати" - стійкістю.
Це неабиякий вчинок у 24 роки.
Хай все задумане цим молодим автором нової солдатської літератури виповнитися. Може в нього будуть нові книги. Головне, висловлені в "Щоденнику" думки зможуть допомогти тисячам хлопців та дівчат, матерям пережити "вихід з полону". Ветерани, які зібрались на презентацію палко вітали побратима Вітюка з виходом книги й дякували за його теперішню місію: допомагати в реабілітації іншим. І хоча на обкладинці книжки - колючий дріт, на сторінках полум'яна сповідь українського воїна який вистояв у Маріуполі, вистояв у "рашиському" полоні. З Україною в серці.
В.Головченко, фото автора.
Немає коментарів: