Багато представників українського громадянського суспільства не були в захваті, вказуючи на минулі проросійські ухили письменника в кількох частинах і висловлюючи розчарування тим, що знову до країни підходять через колоніальну призму.
Зрозуміло, відкриття київського представництва NYT – це добре. З початку війни видання виконало феноменальну роботу, особливо щодо даних і візуалізації (як це розслідування , яке використовує сотні радіоперехоплень і візуальних елементів). Більше таких і сильніший голос із землі – це те, що варто святкувати.
Проте хвилювання багатьох в Україні зрозумілі. Великі розслідування NYT надто часто переплітаються з приголомшливо неосвіченими редакційними статтями, як-от та, що стверджує, що потрібно поступитися землею заради миру (і таким чином залишити десятки тисяч на тортури, зґвалтування та смерть).
Це також відкриває старі рани та невирішені рахунки. Жива пам’ять про Голодомор – рукотворний голод, який убив від 3 до 7 мільйонів українців. Важливо, що той факт, що тодішній голова московського бюро NYT і апологет Сталіна Уолтер Дюранті приховав це в огидній кампанії дезінформації.
Бурхлива історія України останніх десятиліть на багато років поставила країну на «глобальну медіа-карту». Більшість міжнародних видань мали б постійних дописувачів або стрингерів у Києві, хоча регіональні головні офіси в Москві зазвичай вирішували питання та надсилали «справжніх кореспондентів» під час кризи.
Іноді це добре виходило. Талановиті репортери з досвідом і місцевими знаннями в обох країнах розкривали більші історії. Часто ні – письменники приїжджали до Києва з головами, повними російських наративів,
Іноді це добре виходило. Талановиті репортери з досвідом і місцевими знаннями в обох країнах розкривали більші історії. Часто ні – письменники приїжджали до Києва з головами, повними російських наративів, модних слів і балачок. Це призвело до незручних виправлень і редагованих заголовків.
Реакція українського громадянського суспільства на призначення Крамера фактично акцентувала увагу на обох моментах. Видання Detector Media зазначило, що Крамер розпочав свою журналістську кар’єру в Києві , і висвітлило його роботи, включаючи висвітлення злочинів Пола Манафорта в Україні (згодом продовжених у США) та міжнародного втручання Росії у вибори.
Але вони також відзначили, що Крамер створив надто рекламний матеріал про вакцину «Супутник » і вирішив написати про загрозу озброєних націоналістів в Україні лише за два тижні до відкритого вторгнення Росії (дивіться широку критику цього матеріалу тут ).
Ці випадки прикрі, але важко знайти людину з довгою видавничою кар’єрою, яка пару разів не промахнулася. Проте у випадку України, існування якої заперечується її могутнім і геноцидним сусідом, такі помилки можуть мати високу ціну. Зрештою, ми побачимо, як буде розвиватися висвітлення NYT із більшим лідерством на місцях.
Деколонізуюче українське висвітлення
NYT не перше ЗМІ, яке усвідомило важливість людей на місцях. Ще в березні Washington Post оголосила, що її московський кореспондент Ізабель Хуршудян керуватиме новим київським бюро за підтримки голови бюро в Найробі Макса Беарака (як головного кореспондента).
Досвід Москви є як перевагою, так і проблемою для репортера, який висвітлює Україну, і не лише через щоденний потік дезінформації, що поширюється російською столицею. Розуміння Москвою України є глибоко помилковим – про що свідчить вражаючий провал її спроби 3-денного завоювання.
Кремль ніколи не вірив у реальність України як нації.
Хоча російські дипломати мають репутацію людей, які добре володіють місцевими мовами в таких місцях, як Тегеран чи Анкара, у Києві майже не було помічено випадків україномовних. Кореспонденти, які їдуть з Москви, зіткнуться з такою ж перешкодою.
Україна глибоко двомовна країна, але це не означає те, що ви думаєте. Так, ви можете замовити в ресторані будь-якою мовою та отримати обслуговування. Але дискусії між українцями плавно перемикаються між мовами, і якщо ви не знайомі з обома, ви скоро втратите сюжет. Так, вони з однієї мовної сім’ї, але російськомовним зрозуміти українську приблизно так само легко, як англомовним – голландську.
Крім того, вічне опис України як «пострадянської країни» перевершує вітання, особливо враховуючи, що країна веде жорстоку колоніальну війну за незалежність. У якийсь момент ми повинні запитати: чи потрібен вам досвід роботи в Лондоні, щоб писати статті з Мумбаї, чи в Парижі, щоб повідомляти про Алжир? Оскільки незалежність Алжиру була ближчою до розпаду Радянського Союзу, ніж до розпаду СРСР сьогодні.
Репортаж NYT про Україну: ганебна історія
Що робить рішення NYT ще більш чутливими, так це глибоко ганебна історія видання щодо російського гноблення в Україні. У 1930-х роках голова московського бюро видання цілеспрямовано і цілеспрямовано покривав вбивства мільйонів в Україні – і отримав за це Путліцерівську премію .
Рукотворний голод, який визнано геноцидом у 17 країнах, убив від 3 до 7 мільйонів українців у 1932-33 роках. Так було за більшістю оцінок; Сам Дюранті в 1934 році зізнався представникам британського посольства, що, можливо, загинуло близько 10 мільйонів (він не був таким відкритим із читачами NYT ).
Дивовижно, але внутрішнє розслідування цього питання NYT показало майже таку саму думку. У 1990 році член редакційної колегії, який займався цим питанням, дійшов висновку, що Дюранті, по суті, зробив ставку на кар’єру на піднесення Сталіна і не хотів перешкоджати цьому чи втрачати доступ.
Зрозуміло, відкриття київського представництва NYT – це добре. З початку війни видання виконало феноменальну роботу, особливо щодо даних і візуалізації (як це розслідування , яке використовує сотні радіоперехоплень і візуальних елементів). Більше таких і сильніший голос із землі – це те, що варто святкувати.
Проте хвилювання багатьох в Україні зрозумілі. Великі розслідування NYT надто часто переплітаються з приголомшливо неосвіченими редакційними статтями, як-от та, що стверджує, що потрібно поступитися землею заради миру (і таким чином залишити десятки тисяч на тортури, зґвалтування та смерть).
Це також відкриває старі рани та невирішені рахунки. Жива пам’ять про Голодомор – рукотворний голод, який убив від 3 до 7 мільйонів українців. Важливо, що той факт, що тодішній голова московського бюро NYT і апологет Сталіна Уолтер Дюранті приховав це в огидній кампанії дезінформації.
Злам парадигми «Київ через Москву»
Бурхлива історія України останніх десятиліть на багато років поставила країну на «глобальну медіа-карту». Більшість міжнародних видань мали б постійних дописувачів або стрингерів у Києві, хоча регіональні головні офіси в Москві зазвичай вирішували питання та надсилали «справжніх кореспондентів» під час кризи.
Іноді це добре виходило. Талановиті репортери з досвідом і місцевими знаннями в обох країнах розкривали більші історії. Часто ні – письменники приїжджали до Києва з головами, повними російських наративів,
Іноді це добре виходило. Талановиті репортери з досвідом і місцевими знаннями в обох країнах розкривали більші історії. Часто ні – письменники приїжджали до Києва з головами, повними російських наративів, модних слів і балачок. Це призвело до незручних виправлень і редагованих заголовків.
Реакція українського громадянського суспільства на призначення Крамера фактично акцентувала увагу на обох моментах. Видання Detector Media зазначило, що Крамер розпочав свою журналістську кар’єру в Києві , і висвітлило його роботи, включаючи висвітлення злочинів Пола Манафорта в Україні (згодом продовжених у США) та міжнародного втручання Росії у вибори.
Але вони також відзначили, що Крамер створив надто рекламний матеріал про вакцину «Супутник » і вирішив написати про загрозу озброєних націоналістів в Україні лише за два тижні до відкритого вторгнення Росії (дивіться широку критику цього матеріалу тут ).
Ці випадки прикрі, але важко знайти людину з довгою видавничою кар’єрою, яка пару разів не промахнулася. Проте у випадку України, існування якої заперечується її могутнім і геноцидним сусідом, такі помилки можуть мати високу ціну. Зрештою, ми побачимо, як буде розвиватися висвітлення NYT із більшим лідерством на місцях.
Деколонізуюче українське висвітлення
NYT не перше ЗМІ, яке усвідомило важливість людей на місцях. Ще в березні Washington Post оголосила, що її московський кореспондент Ізабель Хуршудян керуватиме новим київським бюро за підтримки голови бюро в Найробі Макса Беарака (як головного кореспондента).
Досвід Москви є як перевагою, так і проблемою для репортера, який висвітлює Україну, і не лише через щоденний потік дезінформації, що поширюється російською столицею. Розуміння Москвою України є глибоко помилковим – про що свідчить вражаючий провал її спроби 3-денного завоювання.
Кремль ніколи не вірив у реальність України як нації.
Хоча російські дипломати мають репутацію людей, які добре володіють місцевими мовами в таких місцях, як Тегеран чи Анкара, у Києві майже не було помічено випадків україномовних. Кореспонденти, які їдуть з Москви, зіткнуться з такою ж перешкодою.
Україна глибоко двомовна країна, але це не означає те, що ви думаєте. Так, ви можете замовити в ресторані будь-якою мовою та отримати обслуговування. Але дискусії між українцями плавно перемикаються між мовами, і якщо ви не знайомі з обома, ви скоро втратите сюжет. Так, вони з однієї мовної сім’ї, але російськомовним зрозуміти українську приблизно так само легко, як англомовним – голландську.
Крім того, вічне опис України як «пострадянської країни» перевершує вітання, особливо враховуючи, що країна веде жорстоку колоніальну війну за незалежність. У якийсь момент ми повинні запитати: чи потрібен вам досвід роботи в Лондоні, щоб писати статті з Мумбаї, чи в Парижі, щоб повідомляти про Алжир? Оскільки незалежність Алжиру була ближчою до розпаду Радянського Союзу, ніж до розпаду СРСР сьогодні.
Репортаж NYT про Україну: ганебна історія
Що робить рішення NYT ще більш чутливими, так це глибоко ганебна історія видання щодо російського гноблення в Україні. У 1930-х роках голова московського бюро видання цілеспрямовано і цілеспрямовано покривав вбивства мільйонів в Україні – і отримав за це Путліцерівську премію .
Рукотворний голод, який визнано геноцидом у 17 країнах, убив від 3 до 7 мільйонів українців у 1932-33 роках. Так було за більшістю оцінок; Сам Дюранті в 1934 році зізнався представникам британського посольства, що, можливо, загинуло близько 10 мільйонів (він не був таким відкритим із читачами NYT ).
Дивовижно, але внутрішнє розслідування цього питання NYT показало майже таку саму думку. У 1990 році член редакційної колегії, який займався цим питанням, дійшов висновку, що Дюранті, по суті, зробив ставку на кар’єру на піднесення Сталіна і не хотів перешкоджати цьому чи втрачати доступ.
По матеріалах американської преси.
Немає коментарів: