пʼятниця, 17 липня 2020 р.

Видовищність перемогла



Пощастило. Коли карантин відгризає шматки радощів літа, херсонський театр ім. Куліша, як справжній Друг подарував місту вибухові емоції з шекспірівської комедії «Дванадцята ніч, або що захочете». Використовуючи традиції комедії масок дель арте (італ. commedia dell'arte), театр тонко натякає на труднощі карантину, які відчувають на собі глядачі, промовляючи мовою театру: «Сцена та глядацький зал – разом».

А на сцені вічний Шекспір!

Шекспір-Шекспір, ти застарів. Не міг позбутися такого відчуття коли сентенції та пафосні цитати, які лунали зі сцени набували банальності з точки зору сучасного глядача. І, друзі, зі звуком тре щось робити. Доводилося напружуватись, щоб розібратись в тексті. А переклад гарний. 

Комедія Шекспіра «Дванадцята ніч» сповнена куртуазної любові, але мені здалось з якимось латентним, ледь вловимим, присмаком гомофобії. Ще раз перечитаю цю п’єсу, можливо здалось. Театральні експерименти та пошуки - вони такі, можуть наразитись на несподівані висновки.

Виставі більше чотирьох століть, але режисери і артисти кожний раз роблять спроби осучаснення театральних шедеврів. Комедія «Дванадцята ніч, або що захочете» у виконанні херсонського театру, прикрашена режисером Євгеном Резніченком сучасним артом, від якого я не міг відірвати очей. На сцені відбувалось справжнісіньке фентезі ринкової буфонади часів Відродження. Сценографія, костюми, їх дизайн (дякую дизайнерці Анастасії Ільченко за незвичайний погляд на костюми, маски, перуки та грим) – «зе бест» . О, а який витвір від перукаря – корона герцога Орсіно! Або поєднання кольорів в костюмі Мальволіо. І так продумана кожна деталь, кожний рух, для кожного героя. Титанічна робота. Респект таланту.


Одним із символів вистави – це гойдалки. Думаю, режисеру вдалось збалансувати застарілість з сучасністю. А це БРАВО!

Видовищність перемогла.


Юрій Житняк, Арт – аналітик.
Фото Вадим Гнідаш.


Немає коментарів: