среда, 25 октября 2017 г.

Кейс Гонгадзе товстіше за справу Шеремета

Між цими двома вбивствами журналістів в українській столиці пройшло 16 років. Що змінилось? Ця думка не раз лунала на міжнародній конференції «Зміцнення свободи медіа і створення системи суспільного мовлення в Україні» минуло тижня у Київі. А вже на цьому тижні поліцейській спецназ жорстоко побив репортерів під час штурму суду.

Так, праця журналіста в цілому світі сприймається як важка та небезпечна, як в поліцейських, але чому саме люди цих професій часто-густо стикаються ? Буває до смерті… На конференції, яку організував офіс Ради Європи в Україні  було чимало закордонних та місцевих юристів, суддів, прокурорів та адвокатів, навіть комісар поліції Франції у відставці, було трохи вітчизняних журналістів. Говорили більше іноземці, що зменшення злочинів проти журналістів – це мрія вільного суспільства. А в Україні, де час від часу стаються сакральні вбивства журналістів, ще мабуть не перемогло верховенство права. Було багато палких спітчей про то, що й суди з поліцейськими разом активно співпрацюють для захисту журналістів. Адвокати проте казали що «якість поліції – це мрія», а загалом правоохороні органи не мають нелюдські поводитись з громадянами… Представниця адмінсуду з Харкова навіть запропонувала створити незалежний слідчий орган по факту загроз та насильства журналістів! Але всі ці слова «потонули» у панелі, коли речник МВС нічого нового не зміг доповісти по розслідуванню зухвалого вбивства Павла Шеремети влітку минулого року. Каже, Павло був громадянином РФ, багато раз туди їздив, слідство не співпрацює з органами країни-агресора… Журналісти ще навесні підняли «шум», мол слідства – не має! Так, його зовсім засекретили з квітня. Тепер, суспільство може починати відлік років. Як досі не відомі замовники вбивства Георгія Гонгадзе! Хоча, багато що зроблено, навіть в законодавчому полі, щоб криміналізувати злочини проти свободи слова. Але!

Політтехнологі, та іх замовники в нашому випадку – представники олігархічного капіталу, за своєю природою дуже далекі від ідеалів вільної преси та свободи слова, тому й журналістів радше сприймають як своїх солдатів. А іх, як і охоронців буває вбивають! Що з цим робить?  Загалу українських журналістів та медіа менеджерів треба робити ще одну домашню вправу: вчитись гідності, та принциповості. Працювати тільки з прес-картою, та активно моніторити систему судочинства а на піарі поліції, гадаю можно зекономити. Багато хто пам’ятає, що до 90-х суспільних «зв’язків» у міліції не було. Відбілювати «гідність мундира» тих чи інших очільників за громадській кошт – справа сумнівна. А про якісних, порядних поліцейських кожний нормальний журналіст розповість залюбки! Ну й серіали про укрполіцію можно починати знімати, тільки б 95-квартал якось «закодувати» від цієї забави.

Здається, самою важкою перешкодою до досягнення консенсусу у суспільстві є поширення неправдивої(часом спотвореної) інформації. Часом це роблять люди за ознаками ніби журналісти, часом іх «засилають» правоохоронці, політики, бізнесмени. Без моральних, принципів, як гальм – не обійтись. А ще б грошей, щоб преса була вільною! І це все під час військової кризи, але треба. Якщо не хочемо писати по «темніках» Кремля чи чучхе, треба гідність «прокачувати» як м’язи. Один раз відмовити у замовному матеріалі з поліції, другий раз – не піти на колегію прокуратури, а піти в засідання суду й зафіксувати хід резонансної справи. Саме з маленьких кроків починається вичавлювання раба… Може кейс розслідування вбивства Шеремети стане останнім?


В.Головченко.


Комментариев нет: