Сучасна ера «постправди» та гібридних проксі-воєн змушує переосмислити класичні канони національної безпеки. Якщо у XX столітті головною загрозою для демократичних інституцій була зовнішня агресія або класичне шпигунство, то у XXI столітті ключове поле бою перемістилося у когнітивний простір. Найбільш небезпечним симптомом цієї зміни стала інкорпорація радикальних політичних технологів, системних маніпуляторів та медіа-кілерів типу Алекса Брузевітца (у США) або Ксенії Собчак (у пострадянському та європейському контекстах) безпосередньо у тіло демократичного державного апарату.
