Анатомія Z-пропаганди: хто стоїть за російськими «воєнкорами»

Російські «воєнкори» (військові блогери) — це унікальне явище в системі сучасної дезінформації. На відміну від класичних державних медіа, вони імітують «голос окопної правди», що дозволяє Кремлю охоплювати аудиторію, яка вже не довіряє телевізору. Проте за лаштунками цієї «щирості» стоїть жорсткий контроль, бюджетне фінансування та спецслужби.

 Структура та кураторство: Хто «скеровує»?

Система управління воєнкорами не є монолітною; вона поділена між кількома центрами сили в РФ: Адміністрація Президента (АП), головним куратором вважається Сергій Кирієнко. АП відповідає за «стратегічні наративи» та створення ілюзії підтримки війни в інтернеті. Саме АП санкціонує створення «робочих груп» при президенті, куди включають топових воєнкорів (як-от Коц, Поддубний), легітимізуючи їх як частину державної машини.

ГРУ (Головне управління Генштабу): велика частина воєнкорів безпосередньо афілійована з військовою розвідкою. Вони забезпечують «оперативну інформацію» з фронту, яка часто є частиною ІПсО. 

Приклад — проєкт Rybar (Михайло Звінчук), який має глибокі зв’язки з розвідструктурами. (Ті інформаційні, ніби ресурси, яки цитують цей ресурс - однозначно посилюють ефект ІПсО. Подивіться, чи немає таких "трансляторів" серед ваших улюблених блогерів?!)

ФСБ: веде боротьбу за вплив на інформаційному полі, часто використовуючи воєнкорів для дискредитації Міністерства оборони (як це було в період активності Пригожина).

 Фінансування: Звідки гроші?

Міф про те, що воєнкори існують на «донати підписників» — це лише частина легенди. Основні джерела доходів - прямі державні гранти: через структури на кшталт «Інституту розвитку інтернету» (ІРІ) та інші «неурядові» організації Кремль виділяє мільярди рублів на створення «патріотичного контенту». 

Олігархічні гаманці: Пропагандистські проєкти часто фінансуються лояльними олігархами (наприклад, Малофєєвим через «Царьград» або Бабаковим).

Рекламний ринок Telegram

Тут ми знову "впираємось" у факт, що "зручний месенжери", який ніяк не "виходить вимкнути" в Україні - є не тільки інформаційною зброєю московитів, але й спонсором війни!

Топові канали заробляють сотні тисяч рублів на місяць на політичній джинсі та рекламі товарів (від ножів до курсів «виживання»).

«Чорна каса» відомств: гроші в конвертах від МО РФ або спецслужб за просування конкретних командирів чи то "формування громадської думки", стосовно конкретних підрозділів - воєнних злочинців.

 Ієрархія та типи «воєнкорів»

Ми можемо розділити цей загін на три основні групи.

Системні кадри: Сладков, Поддубний, Коц.

Офіційно працюють на держканали (ВДТРК, «Комсомольська правда»), мають пряму лінію з Кремлем.

Спецпроєкти (Сітки):

Rybar, WarGonzo 

Складна мережа аналітиків та медіа-менеджерів, часто пов'язаних з ГРУ/ПВК. Працюють на глобальну дезінформацію.

«Турбопатріоти» та маргінали: Гіркін (до арешту), «Два майори». Використовуються для радикалізації населення, але підлягають зачистці, якщо їхня критика стає загрозою для режиму.

Чому їм дозволяють «критикувати» владу?

Це найцікавіший аспект. Кремль свідомо дозволяє воєнкорам критикувати «бояр» (генералів середньої ланки, чиновників), щоб:

а)Каналізувати гнів: 

б)Дати вихід люті радикального електорату, не зачіпаючи Путіна.

в)Виявляти проблеми: використовувати їх як дешевий інструмент розвідки про реальний стан справ на місцях.

г) Створювати альтернативу: Якщо людина не вірить Конашенкову, вона має вірити «своєму хлопцю з окопу», який каже те саме, але грубше.

Російські воєнкори — це не журналісти, а інформаційні проксі-сили.

Вони є частиною штатної структури російської армії та спецслужб, адаптованою під формат соціальних мереж. Їхня «простуватість» та «щирість» — це ретельно прорахований продукт політтехнологів, оплачений з російського бюджету.
Персональні досьє: Хто стоїть за масками «воєнкорів»?

Для розуміння природи цих персонажів варто поглянути на їхній бекграунд. Тут немає випадкових людей — кожен є частиною системи.

1. Олександр Коц («Kotsnews»). Статус: один із найбільш високооплачуваних та «офіційних» воєнкорів. Бекграунд: кадровий пропагандист газети «Комсомольская правда». Працює в гарячих точках по всьому світу (Лівія, Сирія, Єгипет, Україна) виключно в інтересах Кремля. Зв'язки: Входить до Ради з прав людини при президенті РФ. Це прямий канал зв'язку з Адміністрацією Президента. Особливість: його завдання — легітимізація дій армії РФ через «офіційну журналістику». Його часто використовують для проведення постановочних інтерв'ю з полоненими або для «згладжування» поразок РФ.

2. Семен Пєгов («WarGonzo»).

Статус: головний «шоумен» війни, майстер постановки та фейків.

Бекграунд: уродженець Смоленська, працював на пропагандистському каналі LifeNews одіозного Арама Габрелянова. Саме там він навчився методам таблоїдної пропаганди: крикливості, театральності та відвертій брехні.

Зв'язки: фінансується структурами Габрелянова та, за даними розслідувань, отримує кураторство від спецслужб через «сітку» ПВК.

Особливість: Пєгов відомий своїми «репортажами з передової», які часто виявляються знятими в тилу (відомий фейк про «взяття» Гадрута в Карабасі або «знищення» українських літаків пальцем у повітря).

3. Михайло Звінчук («Rybar»). Статус: колишній співробітник прес-служби Міноборони РФ, «інтелектуальне» крило дезінформації.

Бекграунд: довгий час канал був анонімним, поки не з'ясувалося, що його веде професійний військовий перекладач та колишній офіцер ГРУ.

Зв'язки: Проєкт вирос з інфо-структур Євгена Пригожина (медіа-холдинг «Патріот»), але після його заколоту успішно перейшов під пряме крило Міноборони та ГРУ. Особливість: спеціалізується на якісній графіці та картах. Його завдання — не емоції, а дезінформація під виглядом «глибокої аналітики» для західних експертів та російського середнього класу.

4. Юрій Подоляка. Статус: «Голос для тих, хто сумнівається», професійний зрадник.

Бекграунд: Уродженець Сумщини, брав участь у подіях Помаранчевій революції, але згодом перекинувся на бік РФ. У 2014 році втік до Росії.

Зв'язки: працює в тісному зв'язку з російськими спецслужбами, орієнтуючись на українську аудиторію та мешканців окупованих територій.

Особливість: його роль — грати роль «об'єктивного експерта», який нібито знає ситуацію зсередини України. Він є ключовим інструментом в операціях з деморалізації українського тилу.

5. Євген Піддубний. Статус: «Важка артилерія» держтелебачення.

Бекграунд: Топ-репортер ВДТРК (канали «Россия-1», «Россия-24»). Його кар'єра — це історія супроводу російських військ у всіх агресивних війнах останнього десятиліття.

Зв'язки: прямий підлеглий Олега Добродєєва (голова ВДТРК), має доступ до вищих ешелонів військового керівництва.

Особливість: Нещодавно став об'єктом замаху (підрив машини), що Кремль використав для чергової хвилі героїзації «воєнкорів». Його завдання — створювати картинку для телевізійної аудиторії, яка має бачити війну «очима героя».

Всі ці персонажі — не журналісти. Це офіцери інформаційних військ. Вони мають військові звання (приховані або відкриті), отримують зарплати з держбюджету та виконують бойові завдання на інформаційному фронті.

Колись Сталін відрядив редактора Правди, Михаїла Кольцова висвітлювати, ніби громадянську  війну в Іспанії. Хемінгвей у своєму романі про ці події вивів його як похмурий персонаж Корков. Після повернення й нагородження Кольцова орденом Леніна у 1940 році його розстріляли.

Утилізація чекає й сьогоднішніх "билінників".

G&S.