четвер, 23 січня 2020 р.

Соборність України – видатна віха національної історії



До дня Соборності України Одеська національна наукова бібліотека підготувала книжково-ілюстративні виставки «Єдність країни, народу, духу: до Дня Соборності України» та «Видатні державотворці – фундатори Соборності України».

Виставки присвячені до однієї з найважливіших історичних дат – 22 січня, коли відбулося проголошення Першої Незалежності у 1918 році та проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР у 1919 році.
Метою виставки є з’ясування стану історіографічного освоєння теми, узагальнення напрацювання вітчизняної історіографії в дослідженні перебігу революційних подій в Україні 1917-1921 рр., зокрема значення Акту соборності 22 січня 1919 р. і демонстрація основних тенденцій її вивчення.

Революційним подіям 1917–1921 рр. в Україні присвячено величезний масив різножанрової літератури.

На окрему увагу заслуговують фундаментальні праці Національної академії наук України, де проводяться наукові дослідження за темою Української революції 1917-1920 рр. В книгах «Нариси історії Української революції 1917-1921 років: у 2-х томах» (Київ, 2011-2012) розкриваються соціальні, політичні та культурні аспекти революційного часу, нариси узагальнюють великий історіографічний доробок сучасних українських істориків.

В книзі «Уряди України у XX ст.» (Київ, 2001) висвітлюється еволюція української виконавчої влади від 1917 до 2001 р., у кожному тематичному блоці подано нарис урядової діяльності, біографії голів урядів, комплекс архівних документів і фотодокументів.

Ґрунтовними є видання Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, де проводяться дослідження теми Української революції та Соборності, зокрема «Українська революція 1917-1921 років: погляд із сьогодення» (Київ, 2013).

Окремо представлено монографії провідних українських вчених, присвячених темі Соборності, зокрема дослідження П.П. Сергієнка, М.Р. Литвина, В.І. Сергійчука, О.П. Реєнта, І.Л. Гошуляна, І.Ф. Кураса, В.С. Великочия, Р.В. Тимченка та ін.


Тематика взаємовідносин УНР і ЗУНР знайшла певне відображення в низці наукових праць історіографічного характеру. Джерелознавчі дослідження та документальні публікації представлено виданнями:

- Єфремов С. «Публіцистика революційної доби (1917-1920 рр.): в 2 т. (Київ, 2014). У виданні – статті, написані і опубліковані українським журналістом Сергієм Єфремовим з березня 1917 р. по червень 1920 р., в яких розкривається загальна авторська візія розвитку Української революції 1917-1920 рр., зокрема періоду січня 1919 р. (див 2 том).

- «Українська революція 1917-1920 рр. у листівках та газетах із фондів Державного архіву Сумської області» (Суми, 2016)

Видання «Перші уряди України: становлення виконавчої влади у 1917-1920 роках» (Київ, 2007) містить публікації архівних документів з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління (м. Київ) та Центрального державного архіву кіно-фото-фонодокументів України ім. Г.С.Пшеничного (м. Харків).

У виданні «На свято поєднання: до 100 річчя акту злуки УНР і ЗУНР» (Київ, 2019) – газетні публікації, що зберігаються у фондах Державної наукової архівної бібліотеки (м Київ).

Зовнішньополітичне співробітництво УНР і ЗУНР займає вагоме місце в дослідженнях українських вчених. Вивченню взаємин УНР і ЗУНР на міжнародній арені присвячено дослідження Дацківа І.Б. «Українська дипломатія (1917-1923 рр.) у контексті світової історії» (Тернопіль, 2013), та монографія Тимченко Р.В. «Відносини Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки (листопад 1918 - квітень 1920 рр.)» (Київ, 2013).

У монографії Матяш І.Б. «Українська консульська служба 1917-1923 рр. як державний інститут: становлення, функціонування, персоналії» (Київ, 2016) на підставі широкого кола джерел висвітлено процес формування консульської служби незалежних українських урядів та функціонування їх в 1917-1923 рр., з’ясовано особистий внесок перших консулів у розбудову консульської служби України.

Окремим розділом представлено збірки матеріалів круглих столів та конференцій, які було присвячено темі Української революції та державності. На сторінках збірників автори розглядають феномен Соборності як одного із цілей та цінностей українського національного державотворення, порушуються актуальні проблеми дослідження ідейних засад соборницького процесу, історичного досвіду боротьби за об’єднання етнічних українських земель, ставляться важливі питання вивчення сучасного стану розвитку незалежної соборності Української Держави.

На сторінках видань статті поважних українських вчених: О.П.Реєнта, В.С.Лозового, Я.С.Калакури, Я.М.Файзуліна, В.Ф.Верстюк, Д.В.Вєдєнєєва, І.Л.Гошуляка та ін.

Окрема виставка «Видатні державотворці – фундатори Соборності України» ілюструє видання, які присвячено біографічним дослідженням видатних українських державотворців, які доклали багато зусиль на вівтар державності і соборності України. Це діячі УНР і ЗУНР: Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Лонгин Цегельський, Дмитро Левицький, Євген Петрушевич, Микола Міхновський та багато інших.

Серед нових видань варто відзначити монографію молодої дослідниці Ганни Паски «Лев Бачинський: творець соборності України» (Торонто-Львів, 2019).

Одним з цікавих та пізнавальних видань виставки є навчальна настільна гра «Сто років боротьби. Українська революція 1917-1921», створена Українським інститутом національної пам’яті. За основу дизайну взято Оглядову карту українських земель Степана Рудницького 1918 року.

Запрошуємо на виставку поглибити інтерес у вивченні українського державотворення і знакових постатей національної історії.

Виставки експонуватимуться протягом січня.

Історичні довідки.


Проголошення Незалежності України 22 січня 1918 року.

У цей день Українська Центральна Рада прийняла IV Універсал, який проголошував самостійність і незалежність УНР як вільної суверенної держави українського народу.

Українська Центральна Рада у листопаді 1917 року проголосила утворення Української Народної республіки, сподіваючись на федеративні стосунки із демократичною Росією. Поступове творення національної держави було перервано військовою агресією більшовицького режиму, який захопив владу в Росії.

17 грудня 1917 року більшовицька Рада народних комісарів РРФСР передала Українській Центральній Раді «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради» Володимира Леніна і Льва Троцького. Документ вимагав від українського уряду безумовної допомоги більшовикам в Україні. Ультиматум був відхилений 20 грудня 1917 року Українською Центральною Радою за підписом Володимира Винниченка та Симона Петлюри. Ці обставини сприяли якнайшвидшому проголошенню самостійності України 22 січня 1918 року.

Обґрунтовуючи рішення про прийняття ІV Універсалу бажанням укласти мирний договір з країнами Четверного Союзу та прагненням не допустити втручання більшовиків у внутрішні справи України, Центральна Рада проголошувала УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Джерелом влади проголошувався народ України.



Проголошення Акта Злуки 22 січня 1919 року.

Революційні події на Наддніпрянській Україні вплинули на інші території де проживали українці. 1 листопада 1918 року постала Західноукраїнська Народна Республіка, населення і політичні діячі якої прагнули до об’єднання з УНР у соборній державі.

Акт Злуки вирішили приурочити до першої річниці проголошення IV Універсалу – 22 січня 1919 року. Київ був прикрашений національними синьо-жовтими прапорами. Головні урочистості відбувалися на Софійській площі. Над тисячами присутніх прозвучали слова Акта: «…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу».

Низка внутрішніх і головно зовнішніх причин спричинила нетривкість першої української соборності. Поза тим подія мала символічне значення. Від цього моменту майбутня незалежна Україна інтерпретувалася як соборна держава, яка мала об’єднати українські етнічні землі. Учасники наступних етапів українського визвольного руху ставили собі за мету відродження Української самостійної соборної держави.



Світлана Герасимова,
провідний бібліограф відділу зв’язків з громадськістю
 та реклами бібліотеки ОННБ.


Немає коментарів: