Хоча президент Дональд Трамп не належить до жодної з цих шкіл, припинення ним того, що залишилося від американської підтримки України, робить його провісником «темних» прихильників ідеї винятковості. Ті, хто вітає його проросійський поворот, походять із правого крила руху «Make America Great Again» (MAGA) та з того, що раніше називали «танкістським» лівим крилом. Під час холодної війни американські «танкісти» розглядали Радянський Союз як антиімперіалістичний бастіон проти «злочинної» Америки. Подібно до Такера Карлсона з правого крила, сьогодні вони намагаються пояснити дії Володимира Путіна.
Їхнім головним інтелектуалом є Джон Міршаймер, прихильник школи «наступального реалізму» у зовнішній політиці. Він стверджує, що великі держави прагнуть домінувати у своїх регіонах — у випадку Путіна це колишній радянський простір, а для Америки — західна півкуля. Внутрішня політика тут не має значення. Великі держави діють подібним чином саме тому, що вони великі. Спроби однієї держави втрутитися в регіон іншої провокують глобальний конфлікт. Отже, США сьогодні так само безрозсудно підтримують Україну, як СРСР у 1962 році розміщував ядерні ракети на Кубі.
Міршаймер заслуговує на увагу, оскільки надає академічної поважності тим, хто звинувачує Захід у кривавій завойовницькій війні Росії. Більшість американців не схвалює війну Росії. Але їхні настрої здебільшого пасивні. Активізм тих, хто підтримує Путіна — як у оточенні Трампа, так і серед лівих — надає їм впливу, що перевищує їхню чисельність. У той момент, коли США підтримали спробу автократії знищити суверенного сусіда, їхня підтримка є безцінною.
Проте їхня байдужість до того, що думають іноземці, є не менш неосвіченою, ніж ідея Джорджа В. Буша про поширення демократії під дулом пістолета. Їхні прогнози є настільки ж невдалими. За тиждень до російського вторгнення 2022 року Міршаймер заявив, що Путін не буде настільки нерозумним, щоб вторгнутися. Кілька днів по тому він змінив свою позицію, заявивши, що Захід не залишив Путіну вибору. Відтоді він постійно пророкує неминучий крах України.
Такі тези майже дослівно повторюються на обох кінцях політичного спектру (Карлсон часто бере інтерв’ю у Міршаймера). Головною серед них є твердження, що США спровокували війну Путіна, розширивши межі НАТО до кордонів Росії. Насправді час вторгнення Путіна мало що мав спільного з НАТО, яке, починаючи з необачної пропозиції Буша 2008 року щодо майбутнього членства, систематично ігнорувало заявку України.
НАТО також не було серед причин, які Путін навів для свого вторгнення 2022 року, метою якого було «денацифікація» та «демілітаризація» України й захист її російськомовної меншини. Путін чітко дав зрозуміти, що вважає Україну частиною цивілізаційних кордонів Росії. Джордж Орвелл би потішився з твердженням, що Захід воює з Росією «до останнього українця». Складається враження, ніби українці не мають власного розуму.
Таке трактування, отже, має незначну пояснювальну цінність. Навіть єдиний, на перший погляд, пророчий прогноз Міршаймера 2015 року — що Захід веде Україну руйнівним «шляхом примул» — не витримує критичного аналізу. Україна вже опинилася у м’ясорубці. У 2014 році Росія анексувала Крим і наповнила Донбас «добровольцями». Це сталося незабаром після того, як Україна усунула Віктора Януковича — свого проросійського президента, який пішов проти волі парламенту, відмовившись від угоди про асоціацію України з ЄС. Інший критик НАТО, Ноам Чомскі, підтримав московську версію втечі Януковича як «державний переворот». Але він втік, бо втратив країну.
Американські апологети Путіна також полюбляють цитувати Джорджа Кеннана та Генрі Кіссінджера, які нібито застерігали НАТО від розширення. Проте Кеннан, батько політики стримування часів холодної війни, з самого початку виступав проти НАТО. Тож не дивно, що через десятиліття він також виступив проти нових членів. Кіссінджер, у свою чергу, раптово підтримав надії України на вступ до НАТО у 2023 році, хоча роками застерігав від цього. У будь-якому разі, як яскравий приклад втручання США у світові справи, Кіссінджер є дивним авторитетом.
Те, що Трамп зараз сприяє кривавій розправі агресора, слід розглядати як жорстокість і безвідповідальність. Російський ведмідь і американський орел рухаються, немов кліщі, проти європейської безпеки. Але навіть гола сила прагне прикритися. Поїдений міллю костюм може прослужити напрочуд довго.
E.Льюіс, FT.
Немає коментарів: