Це важливий текст! Відкритий лист щодо України кількох колишніх послів США в Румунії, Бельгії, Євросоюзі і ОБСЄ.
Лист опублікувало Politico. Він не лише заклик до Трампа, а і до всіх, хто забув що робило Америку великою. Варто прочитати.
«Нинішня політика США порушує фундаментальне питання: чи розуміє Вашингтон, що стоїть на кону? Сполучені Штати не можуть переконливо захищати свободу в усьому світі, водночас розглядаючи як предмет торгу виживання демократії, що зазнає нападу.
Війна росії проти України — це не просто територіальна суперечка. Це перевірка того, чи захистять демократичні держави принципи, на яких тримається їхня свобода, — або ж дозволять авторитарному агресору знищити ці принципи за допомогою військової сили, терору та економічного примусу.
Повномасштабне вторгнення росії в Україну було незаконним. Дії росії включали напади на цивільних осіб та цивільну інфраструктуру, а в березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт президента росії Владіміра путіна та уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової у зв’язку з імовірними воєнними злочинами — незаконною депортацією та переміщенням українських дітей. Усе це — серйозні звинувачення, що вимагають притягнення винних до відповідальності.
Поки Україна продовжує боротися за своє виживання, нинішня політика США порушує фундаментальне питання: чи розуміє Вашингтон, що стоїть на кону?
Якщо москві вдасться підкорити Україну, інші авторитарні лідери також замисляться над тим, чи може військове завоювання бути успішним. Чи можна довіряти зобов’язанням США? Чи залишаться демократичні держави єдиними, коли ціна підтримки стане політично незручною?
Оборона України — це не благодійність. Це стратегічна інвестиція в безпеку Америки та Європи, у довіру до Вашингтона, а також у стримування майбутніх конфліктів.
Після Другої світової війни США усвідомили, що міжнародний порядок, заснований на суверенітеті, свободі та верховенстві права, відповідає їхнім інтересам. І наступні адміністрації — як республіканські, так і демократичні — визнавали, що безконтрольна авторитарна експансія загрожує як безпеці Америки, так і незалежності її союзників.
Саме це розуміння має сьогодні визначати політику США щодо росії.
Дипломатія є необхідною. Переговори про припинення війни мають вестися серйозно. Але мир не може означати заохочення агресії, примушування України відмовитися від свого суверенітету або надання москві часу на переозброєння для нового вторгнення.
Політика «умиротворення» не обов’язково запобігає конфлікту. Навпаки, вона може підштовхнути до агресії, переконавши диктаторів у тому, що вільному світу бракує волі для опору. А припинення вогню без дієвих гарантій безпеки може стати лише паузою перед наступним нападом. Врегулювання, яке залишить Україну беззахисною, лише відтермінує конфлікт, а не вирішить його.
Мир слід оцінювати не за тим, як швидко підписано угоду, а за тим, чи захищає вона незалежність України та чи зменшує ймовірність нової війни. Економічний тиск є одним із найважливіших невійськових інструментів, доступних США в цьому процесі, оскільки здатність росії вести війну значною мірою залежить від доходів від енергоносіїв, доступу до міжнародних ринків і мереж, що сприяють обходу санкцій.
18 вересня президент США Дональд Трамп підписав закон імені Ліндсі О. Грема «Про запровадження санкцій проти росії та Ірану» (2026 рік). Згодом, 16 жовтня, він видав виконавчий указ, яким, посилаючись на національні інтереси, призупинив дію певних санкцій, обмежень і мит, передбачених цим законом. Такий крок викликає цілком слушне запитання: як саме Вашингтон планує використовувати економічні важелі впливу, надані Конгресом?
Необхідно роз’яснити, яких конкретних цілей мають допомогти досягти ці винятки, чому вони відповідають національній безпеці США, а також за яких умов їх застосування може бути переглянуто.
США повинні послідовно забезпечувати дотримання обмежень, перекривати шляхи їх обходу та притягати до відповідальності країни чи компанії, які свідомо надають матеріальну допомогу російським військовим зусиллям у порушення чинного законодавства.
Це зовсім не означає відмову від дипломатії. Навпаки, це вимагає послідовної політики, за якої посилення економічного тиску сприяє досягненню чітко визначених цілей у сфері безпеки.
Якщо Вашингтон послабить власний тиск, не домігшись вагомих поступок, він ризикує втратити важелі впливу, залишивши при цьому російську агресію невирішеною. Будь-яке джерело доходів, що допомагає москві підтримувати її військову кампанію, має наслідки для українських мирних жителів: зруйновані домівки, розбиті сім’ї та втрачені життя.
Політика США не повинна полегшувати росії фінансування війни, яку, за словами Вашингтона, він прагне припинити.
В американській історії існує двопартійна традиція лідерства, що поєднує захист свободи зі стратегічною далекоглядністю.
Гаррі Трумен розумів, що безпека США залежить від протидії експансії авторитаризму. Під час Карибської кризи Джон Ф. Кеннеді продемонстрував, що сила та дипломатія — це не протилежності. Рональд Рейган усвідомлював, що свободу необхідно захищати від тих, хто прагне її придушити. А Джордж Г. В. Буш знав, що суверенітет і союзи є основою міжнародного порядку, в якому держави не можуть силою перекроювати кордони.
Хоча ці президенти діяли в різні епохи, їхнє лідерство ґрунтувалося на спільному принципі: безпека США зміцнюється тоді, коли країна поєднує військову міць, союзи, дипломатію та відданість незалежності вільних народів.
Політика, яка чинить більший тиск на Україну, ніж на росію, пропонує москві економічне полегшення без суттєвих поступок або ж вимагає від українців змиритися з майбутнім, позбавленим безпеки, — це не стратегія для досягнення тривалого миру. Така політика ризикує стати винагородою за агресію та спровокувати нові конфлікти.
І, що найважливіше, майбутнє України не повинно вирішуватися без участі самих українців.
Демократичні інститути можна зруйнувати й демонтувати значно швидше, ніж відбудувати. Тому боротьба України — це дещо більше, ніж просто одна війна. Йдеться про те, чи залишиться демократичний світ спільнотою націй, об’єднаних спільними принципами, чи перетвориться на сукупність держав, змушених самотужки домовлятися з авторитарними режимами.
Історія оцінюватиме політику США не лише за тим, скільки коштувала зброя, енергоносії чи санкції. Вона оцінюватиме, чи підтримала Америка народ, який бореться за своє виживання; чи відстоювала вона принципи, дотримання яких вимагає від інших; і чи допомогла вона запобігти майбутнім війнам, продемонструвавши, що агресія не приносить вигоди.»
Адріан Цукерман — колишній посол США в Румунії (2019–2021 рр.). Марк Гітенштейн — колишній посол США в Румунії (2009–2012 рр.) та в ЄС (2022–2025 рр.); Рон Гідвіц — колишній посол США в Бельгії (2018–2021 рр.) і виконувач обов’язків посла США в ЄС (2020–2021 рр.); Джим Гілмор — колишній посол США при ОБСЄ (2019–2021 рр.); Кетлін Кавалек — колишня амбасадорка США в Румунії (2023–2025 рр.); Джим Росапепе — колишній посол США в Румунії (1998–2001 рр.).
Немає коментарів: