Президент США Дональд Трамп у понеділок поновив заклики до зміни керівництва України, оскільки його словесна війна з українським колегою Володимиром Зеленським продовжувала загострюватися. «Я думаю, що настав час, щоб хтось інший велів переговори від імені України», – заявив Трамп у Вашингтоні після критики з боку Зеленського щодо рішення лідера США послабити санкційний тиск на Росію.
Ці останні коментарі з'явилися після нещодавнього звинувачення Трампа в тому, що Зеленський «не хоче припиняти цю війну», та його пропозиції , що Україна повинна отримати нового президента, «який зможе укласти угоду». Багато найвідоміших прихильників Трампа підтримали його жорсткішу позицію щодо українського лідера. «І тому різанина триває. Зеленському час йти», – написав Ілон Маск 15 жовтня.
Нападки президента США на Зеленського точно відображають позицію самої Росії. Виступаючи минулого тижня в Москві, речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що Росія «повністю згодна» з Трампом щодо глави української держави. Кілька днів потому міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив , що Зеленський «очевидно не має бажання навіть рухатися до досягнення угоди».
У цьому немає нічого нового. З самого початку вторгнення Москва послідовно намагалася позиціонувати Зеленського як перешкоду на шляху до миру, а російський диктатор Володимир Путін неодноразово ставив під сумнів легітимність українського президента та вказував на відсутність демократичних виборів у воєнній Україні. «Ви можете вести переговори з ким завгодно, але через свою нелегітимність Зеленський не має права нічого підписувати», – заявив Путін минулого року.
Неважко спростувати зображення Зеленського як головної перешкоди на шляху до миру. Насправді український лідер погодився на кожну пропозицію щодо припинення вогню , висунуту американською стороною, тоді як Москва відхилила їх усі. Найголовніше, що він запропонував значні територіальні поступки , які дозволили б Росії зберегти контроль над майже чвертю України. Зеленський також неодноразово заявляв про свою готовність зустрітися віч-на-віч з Путіним будь-де у світі, щоб домовитися про припинення війни, але російський правитель рішуче відмовився. Будь-якому об'єктивному спостерігачеві має бути зрозуміло, що лідер України воєнних часів активно шукає шляхи до миру.
Надмірне наголосування Трампа та Путіна на особистій ролі Зеленського у воєнних зусиллях України свідчить про фундаментальну нездатність зрозуміти, за що насправді борються українці. Багато хто в Білому домі та Кремлі, схоже, вважає, що усунення Зеленського якимось чином прокладе шлях до миру, дружнього з Росією. Це маячня. Українці борються не за Володимира Зеленського. Вони борються за національне виживання.
Нещодавні опитування вказують на сильну підтримку Зеленського громадськістю в Україні, що свідчить про те, що він, ймовірно, виграє вибори під час війни. Але навіть якби Зеленського усунули, практично неможливо уявити собі будь-яку заміну з мандатом на укладення миру на російських умовах. Хоча більшість українців виступають за певне врегулювання шляхом переговорів , опитування вказують на сильну опозицію до будь-якої мирної угоди, яка не забезпечує Україні довгострокову безпеку або потенційно створює умови для подальшої російської агресії.
Така безкомпромісна позиція відображає поширене в Україні сприйняття нинішньої війни як екзистенційної боротьби, яка визначить, чи продовжить Україна існувати як держава та як нація. Більшість українців не сумніваються, що Путін зрештою має намір знищити їхню країну, і вважають розмови Заходу про обмежені територіальні амбіції Росії безнадійно наївними. Вони звикли до геноцидних антиукраїнських меседжів, які домінують у публічному дискурсі воєнної Росії, і вважають само собою зрозумілим, що кінцева мета Кремля — Україна без українців.
Українці дійшли цього моторошного висновку, ґрунтуючись на багаторічному гіркому досвіді. Задовго до того, як Путін розпочав вторгнення в Україну з анексією Криму у 2014 році, він уже був відомий тим, що наполягав на тому, що українці насправді є росіянами (« один народ »). З початку воєнних дій риторика Путіна стала ще більш екстремальною. Напередодні повномасштабного вторгнення він опублікував есе з історії на 5000 слів , яке читалося як оголошення війни українській державності. Він регулярно називає окуповані регіони України « історично російськими землями » та минулого року хвалився, що « вся Україна наша ».
Одержимість Путіна знищенням України задала тон усьому вторгненню. Скрізь, де російські війська встановили контроль, окупаційна влада прагнула стерти всі сліди української мови, історії, культури та ідентичності. Протягом останніх двох років міжнародна правозахисна організація Freedom House визнала окуповану Росією Україну « найменш вільним місцем на землі ».
По всій окупованій території тисячі українських мирних жителів були затримані та ув'язнені в рамках кампанії масових арештів, яку посадовці ООН класифікували як злочин проти людяності. Ті, хто залишається, стикаються з безжальною русифікацією в усіх сферах повсякденного життя та змушені приймати російське громадянство. Тим часом ціле покоління українських школярів, які живуть під окупацією, позбавляють громадянства та навчають святкувати вторгнення у власну країну.
Українці знають, що відбувається на окупованих територіях, і не мають ілюзій щодо долі, яка їх чекає, якщо Росію не зупинити. Двадцять відсотків України вже зазнають жорстокого знищення національної ідентичності, яке можна кваліфікувати як геноцид. Якщо Путіну вдасться знищити українську незалежність і встановити маріонетковий режим у Києві, є всі підстави припускати, що дії Кремля на решті 80 відсотків країни будуть такими ж жорстокими.
Таке розуміння геноцидних намірів Росії є одним із ключових факторів, що сприяють розрекламованій стійкості України. Українці не є супергероями з особливою витривалістю. Вони звичайні люди, які усвідомлюють, що стикаються з надзвичайною загрозою.
Після майже п'яти років приголомшливих жертв та неймовірної травми більшість українців повністю виснажена. І все ж вони якимось чином продовжують боротьбу. Добре задокументована рішучість Путіна стерти Україну з карти світу не залишає їм жодного реального вибору, окрім як продовжувати чинити опір, доки російський диктатор нарешті не буде змушений визнати неможливість завоювання їхньої країни.
Трамп і Путін глибоко помиляються, якщо думають, що заміна Зеленського щось змінить. Боротьба України за національне виживання відображає волю мільйонів і не залежить від жодної окремої людини. Ця боротьба триватиме, незалежно від того, хто обійме посаду президента.
Пітер Дікінсон,
редактор служби UkraineAlert Атлантичної ради.
Немає коментарів: