19 жовтня 2026 року виповнилося 100 років від дня народження Богдана Гаврилишина — видатного українського економіста, мислителя, громадського діяча, члена Римського клубу, людини, яка належала до світової інтелектуальної еліти, але присвятила значну частину свого життя майбутньому України. Його ідеї про ефективність держав, роль освіти, відповідальність громадян і стратегічне мислення сьогодні набувають особливого значення. І не лише для України загалом, а й для нашої рідної Миколаївщини.
Незалежність — лише початок
Богдан Гаврилишин народився 1926 року на Тернопільщині. Його життєвий шлях пролягав через Канаду та Швейцарію, де він здобув міжнародне визнання як економіст, управлінець і дослідник суспільних систем.
Він очолював Міжнародний інститут менеджменту в Женеві, консультував міжнародні організації, уряди та провідні компанії. Проте головним питанням для нього залишалося майбутнє України.
Ще до відновлення української незалежності Гаврилишин досліджував, чому одні держави стають успішними, а інші десятиліттями залишаються заручниками власних проблем.
У праці «До ефективних суспільств» він переконливо показував, що економічне процвітання залежить не лише від природних ресурсів чи промислового потенціалу. Визначальними є суспільні цінності, якість державного управління, освіта та відповідальність громадян.
Після 1991 року Україна отримала історичний шанс. Але дуже швидко стало зрозуміло: політична незалежність сама по собі не створює ефективної держави.
Можна змінити державні символи, назви установ і керівників, але зберегти застарілі принципи управління.
Саме тому Гаврилишин закликав до глибокої трансформації суспільства.
Його головний урок для нас: успішну державу неможливо побудувати без успішного розвитку людини.
Миколаївщина: від промислової величі до нової економіки
Для Миколаївщини спадщина Богдана Гаврилишина має особливе значення. Наш регіон десятиліттями був одним із найпотужніших промислових центрів України. Миколаївські суднобудівні заводи, машинобудівні підприємства, науково-дослідні та проєктні інститути формували економічну основу міста.
Тут створювали унікальні кораблі, розробляли складні технології, працювали десятки тисяч висококваліфікованих спеціалістів.
Однак поступово ми втрачали не лише підприємства. Ми втрачали цілі професійні школи, інженерні традиції, виробничі колективи та систему підготовки кадрів. Повномасштабна війна завдала регіону нових тяжких втрат.
Сьогодні закономірно постає запитання: якою повинна бути економіка Миколаївщини після війни?
Чи маємо ми лише відновити колишні промислові потужності? Чи повинні використати цей історичний момент для створення принципово нової моделі регіонального розвитку?
Переконаний, що Богдан Гаврилишин підтримав би другий підхід.
Миколаївщина повинна зберегти свої інженерні, суднобудівні та аграрні традиції, але водночас розвивати цифрові технології, сучасну освіту, медіаіндустрію, підприємництво та інноваційні виробництва.
Наше завдання — перетворити Миколаївщину з регіону, який втратив значну частину індустріального потенціалу, на регіон, який створює новий інтелектуальний капітал України.
Освіта повинна випереджати економіку
Богдан Гаврилишин особливу увагу приділяв молоді. Він розумів, що справжні суспільні зміни відбуваються тоді, коли з’являється нове покоління людей, здатних мислити самостійно, відповідально діяти та використовувати міжнародний досвід.
Заснований ним благодійний фонд підтримував молодих українців, допомагав їм вивчати практики успішних європейських держав.
Для мене як освітянина ця складова його діяльності є надзвичайно важливою. Ми не зможемо побудувати нову економіку, якщо продовжуватимемо готувати молодь переважно до професій і виробничих моделей минулого століття.
Саме тому сьогодні потрібне системне оновлення дошкільної, шкільної, позашкільної, професійної та вищої освіти.
Особливе місце в цих перетвореннях повинна посісти медіаосвіта.
Сучасна людина має не просто користуватися смартфоном чи соціальними мережами. Вона повинна розуміти інформаційні процеси, критично оцінювати повідомлення, створювати власний інформаційний продукт, володіти цифровими інструментами та вміти працювати в команді. Саме такі компетентності стають основою конкурентоспроможності.
На Миколаївщині є досвід, який можна використати для цих змін. Зокрема, багаторічна діяльність Коледжу преси та телебачення, розвиток шкільних медіа, проведення Міжнародного конкурсу шкільних медіа засвідчили, що молодь здатна не лише споживати інформацію, а й самостійно створювати її.
Наступним кроком могло б стати формування мережі шкільних медіацентрів, розвиток медіапедагогіки та створення сучасної системи освіти дорослих. Це не другорядні освітні проєкти. Це інвестиції в майбутню економіку регіону.
Чому нам потрібне стратегічне мислення?
Одна з найважливіших рис Богдана Гаврилишина — здатність мислити десятиліттями. Сьогодні Україні, на жаль, часто бракує саме такого підходу. Ми звикли планувати діяльність у межах бюджетного року, політичного циклу чи окремої державної програми.
Але сучасні університети, нові промислові галузі, інноваційні центри та ефективні суспільні інститути неможливо створити за один-два роки.
Для Миколаївщини особливо важливо вже сьогодні розробити довгострокове бачення розвитку до 2050 року. Яким буде Миколаїв через чверть століття?
Чи повернуться сюди молоді люди, які через війну виїхали за кордон?
Чи стане наше місто потужним освітнім, технологічним і підприємницьким центром Півдня України? Чи зможемо ми відродити суднобудування на новій технологічній основі?
Чи створимо умови, за яких ветерани, внутрішньо переміщені особи та люди старшого віку матимуть можливості для навчання, праці й підприємництва?
Відповіді на ці питання повинні визначати регіональну політику вже сьогодні.
Не відбудувати минуле, а створити майбутнє
Переконаний, що найкращим вшануванням 100-річчя Богдана Гаврилишина стало б започаткування загальнонаціональної програми розвитку людського капіталу України до 2050 року.
А Миколаївщина могла б стати одним із пілотних регіонів її реалізації.
Йдеться про об’єднання зусиль держави, місцевого самоврядування, університетів, медіа, підприємців і громадських організацій.
Необхідно створити умови, за яких кожна людина незалежно від віку матиме можливість навчатися, опановувати нові професії, відкривати власну справу та брати участь у розвитку громади. Саме такий підхід дозволить перейти від економіки виживання до економіки розвитку.
І саме в цьому я бачу практичне продовження ідей Богдана Гаврилишина.
Спадщина, яка зобов’язує
Богдан Гаврилишин пішов із життя 24 жовтня 2016 року. Він залишив нам книги, наукові праці, освітні програми та приклад особистої відповідальності за долю України. Але головне — він залишив переконання, що українці здатні побудувати успішну державу.
Сьогодні наш народ доводить світові, що здатний захищати незалежність, свободу та демократичні цінності.
Наступне історичне завдання — довести, що ми здатні створити ефективну економіку, сучасну освіту й суспільство відповідальних громадян. І для Миколаївщини це завдання має особливе значення.
Ми не повинні прагнути лише повернути Миколаїв таким, яким він був до війни. Ми повинні зробити його таким, яким він має бути у XXI столітті. Містом науки, освіти, інженерії, нових технологій, підприємництва та відкритих можливостей.
Містом, у якому молодь бачить власне майбутнє.
Містом, яке знову стане одним із центрів розвитку України.
Сто років від дня народження Богдана Гаврилишина — це не просто ювілей великого українця. Це нагадування про те, що майбутнє держави залежить від нашої здатності мислити, навчатися та діяти.
І, мабуть, найкращий спосіб вшанувати його пам’ять — не лише цитувати його ідеї, а нарешті почати послідовно втілювати їх у життя.
Гліб ГОЛОВЧЕНКО,
доктор педагогічних наук,
заслужений журналіст України,
секретар Національної спілки журналістів України,
голова Всеукраїнської асоціації прес-клубів.
Немає коментарів: