У суспільній дискусії про українську корупцію є один фундаментальний системний збій. Ми звикли бачити в ній виключно моральну ваду чиновника. Мовляв, сидить у кабінеті умовний бюрократ, крутить носом і вимагає гроші за підпис на ліцензії чи дозволі. Це зручний, але дуже поверхневий погляд.
Якщо здійснити справжню археологію сенсів і зазирнути з іншого боку барикад — з боку так званого «бізнесу», який ці хабарі заносить, відкривається значно потворніша правда. Коріння української корупції росте не з уседозволеності чиновників, а з хронічної, генетичної неефективності псевдопідприємців.
Корупція в Україні — це не просто кримінал. Це штучна вентиляція легень для бізнес-нездар, які за умов реальної ринкової конкуренції мали б збанкрутувати ще вчора. "Змазка" — якщо хочете.
Генезис «призначенців» у бізнес
У здорових економіках бізнесмен — це той, хто вміє рахувати ризики, оптимізувати процеси, створювати додану вартість та генерувати інновації. В Україні ж досі функціонує величезний прошарок тих персонажів, кого автор цих рядків називає «Засланцями».
Це персонажі, які прийшли в ринок не через талант чи знання. Це призначенці старої «гебухи», вихідці з криміналітету 90-х або банальні шахраї. Вони ніде й ніколи не вчилися класичному підприємництву. У їхньому ментальному ДНК немає поняття «ефективності менеджменту». Для них бізнес — це не створення цінності, а «схема».
Коли такий «засланець» стикається із суворими правилами гри — ліцензійними умовами, державними стандартами чи технічними регламентами (які, будьмо чесними, бюрократія іноді вигадує навмисно) — у нього вмикається єдиний знайомий йому механізм управління. Він йде платити «пошліну чиновника».
Хабар для нього — це просто дисконт на мізки. Плата за право не вчитися, не модернізувати, не бути професіоналом.
Тріада деградації: від транспорту до дипломів
Яскравих прикладів того, як управлінська імпотенція купує собі право на життя, безліч у кожній критичній сфері.
Транспорт та логістика. Що таке куплений техогляд чи погодження маршруту для напіврозвалини-маршрутки? Це відмова від інвестицій в автопарк, безпеку та логістичний софт. «Засланець» не вміє побудувати ефективну транспортну компанію, тому він просто купує у чиновника право випускати на рейси потенційні труни на колесах. Його маржа — це різниця між вартістю нового автобуса і розміром хабаря.
Освіта. Коли ліцензійні умови на відкриття чи функціонування умовного «університету» купуються за кеш, ми отримуємо не освітню інституцію, а фабрику з продажу "намальованих" дипломів. Організувати якісний навчальний процес, залучити реальних практиків, створити наукову базу — це складно, це вимагає інтелекту. Набагато простіше заплатити «мито» і роками торгувати фікцією, вимиваючи залишки людського капіталу з країни.
Але останні роки, а особливо найближча перспетива псевдобізнесу "ховаєтья" в будівельній галузі, яка з радянських часів була "знана" як цілком тіньова система.
Будівельний «бум» чи запуск нових метастазів?
Але найстрашніший іспит на цю «ефективність через хабар» чекає на нас просто зараз. Україна стоїть на порозі колосального повоєнного відновлення. Будівельна галузь очікує на мільярдні припливи, і саме сюди сьогодні злітаються «засланці» всіх мастей.
За правилами, сучасне будівництво — це вища математика девелопменту. Ти маєш найняти топових архітекторів, провести складні геологічні експертизи, розрахувати навантаження на зношені міські мережі (водогін, каналізацію, електрику), закласти бомбосховища, підземні паркінги та інклюзивний простір. Це дорого. Це вимагає довгих інвестицій та інженерної думки.
Що робить будівельний «засланець», який звик мислити категоріями швидкого хапка?
Він бере найдешевший, часто скомпірований «на коліні» проєкт, який абсолютно не вписується в інфраструктуру міста. Він, в принципі, не здатний прорахувати ризики для сусідніх будівель чи міських комунікацій.
Замість інвестицій в інженерні рішення, він несе гроші в органи архітектурно-будівельного контролю.
Хабар у будівництві — це плата за право порушувати закони фізики, урбаністики та безпеки. «Призначенець» купує дозвіл зліпити бетонну коробку без парковок і систем безпеки, підключити її до радянської гнилої труби, продати квадратні метри, а всі майбутні техногенні катастрофи перекласти на плечі міста та покупців. Декілька одеських ЖК цієї зими нарешті про природу такого бізнесу дізналися. Це не бізнес. Це паразитизм, легалізований через корупційний кеш.
Висновок: час закривати «клуб нездар»
Корупція в Україні виконує функцію протиприродного відбору. Вона захищає слабкого, дурного, кримінального та неефективного гравця від сильного, чесного та професійного. Вона створює закритий клуб, до якого закритий доступ для нової генерації українських підприємців — тих, хто хоче конкурувати мізками, а не товщиною корумпуючого конверта.
Повоєнна відбудова не має стати бенефісом для «засланців». Якщо ми дійсно хочемо змінити систему, ми повинні усвідомити: нищити треба не лише чиновника, який бере. Треба помножити на нуль саму можливість існування «бізнесу», який не здатний вижити без хабаря. Ліцензійні умови та правила мають стати залізобетонними не тому, що це примха бюрократа, а тому, що це єдиний фільтр, який здатний очистити український ринок від некомпетентних примар минулого.
G&S.
Немає коментарів:
Дописати коментар