Гра на випередження чи капітуляція: кому насправді пасує нардеп Гончаренко

Поки нардепи роз'їхались з Ради чи то на канікули, чи то в округа (іноді в Іспанію), у народу й виконавчої влади купа претензій до законодавчої гілки влади. Здавалося б, за роки повномасштабного протистояння суспільство вже виробило залізобетонний імунітет до гучних заяв, хайпу та раптових «перевзувань» вітчизняних електоральних важковаговиків. Проте серія заяв народного депутата Олексія Гончаренка про те, що Україна нібито «програє війну» і тому необхідно терміново «домовлятися з РФ про все на світі», пробила чергову стелю. Політичний простір України знову штормить. Товариство, колеги по Раді та військові зреагували миттєво й жорстко. Але якщо відкинути перші емоції, цей кейс оголює куди глибші, майже тектонічні протиріччя в українському політикумі та самому соціумі, де під тонким шаром єдності зріють небезпечні нариви.

Дипломатичний колапс та підніжка Заходу

Перше і найочевидніше протиріччя — це колосальний дисонанс між міжнародною роллю Гончаренка та його нинішньою внутрішньою риторикою. Людина, яка є членом української делегації в ПАРЄ і мала б на зовнішніх майданчиках вигризати для країни далекобійну зброю, посилення санкцій та безальтернативність євроатлантичного курсу, раптом повертається до українського глядача і каже: «Померти всією країною заради НАТО — це абсурд».
Тут виникає логічний колапс. Як після цього західні партнери мають сприймати офіційні запити Києва? 

Якщо представник парламентського авангарду публічно натякає на готовність торгувати нейтральним статусом в обмін на хитке припинення вогню, то умовний Захід отримує чудовий аргумент для згортання військової допомоги. Навіщо давати дефіцитні ракети ППО чи фінансові транші тим, хто вже самостійно малює лінії заморожування по Донбасу і пропонує знімати з Росії санкції в обмін на «деблокаду портів»? 

Це не просто пас Кремлю, який роками намагається довести світу, що Україна ось-ось капітулює. Це пряма підніжка власній дипломатії, здійснена під камери соцмереж.

Повернення до «заводських налаштувань»

Щоб зрозуміти витоки цього демаршу, варто згадати політичний генезис Олексія Гончаренка. Його біографія — це класичний підручник ідеологічної гнучкості. Політичну кар'єру в рідній Одесі він розпочинав як активний член Партії регіонів, носив георгіївську стрічку і палко боровся проти «насильницької українізації», вимагаючи надати російській мові статус державної. Але у лютому 2014 року, коли режим Януковича затріщав по швах, Гончаренко продемонстрував дивовижну швидкість реакції, миттєво вийшовши з лав «Регіонів» і перетворившись на палкого євроінтегратора.
Ставши згодом народного депутата від Блоку Петра Порошенка (нині «Європейська Солідарність»), він роками експлуатував образ радикального патріота, вимагаючи тотальної заборони всього російського. Проте нинішні заклики не чіпати УПЦ МП, якщо там «говорять про Бога», та загравання з російськомовними громадянами — це не раптове прозріння. Це повернення сучасного українського політика до його «заводських налаштувань».
Гончаренко завжди діяв як електоральний серфер, який ідеально відчуває зміну суспільних настроїв. Після важких років війни у суспільстві об'єктивно накопичилася шалена втома. Пропонуючи «сотні малих угодочок» та мир за будь-яку ціну, нардеп свідомо намагається осідлати цю хвилю зневіри. Це прагматичне, хоч і гранично цинічне полювання на осиротілий проросійський та нейтральний електорат, який після заборони ОПЗЖ залишився без лідерів. Політик просто намагається нішуватися як єдиний «реаліст», який не боїться говорити правду, популярну серед утомлених людей, заради майбутніх виборчих відсотків.

Шпагат «Європейської Солідарності»

Найбільш болючим внутрішнім протиріччям у цій історії стала реакція його власної політичної сили. Фракція «Європейська Солідарність» миттєво опинилася у репутаційній пастці. Офіційна заява партії про те, що мир не може означати капітуляцію, та жорсткі коментарі однопартійців (зокрема Володимира В'ятровича, який назвав тези Гончаренка «благанням про пощаду перед убивцею»), свідчать про панічну спробу керівництва врятувати залишки іміджу.
Проте сам факт того, що всередині головної патріотичної опозиційної сили визрів і безперешкодно артикулювався такий відвертий дефетизм, вказує на кризу партійної дисципліни. Коли ключовий спікер фракції дозволяє собі руйнувати залізобетонний консенсус щодо національної безпеки, виникає питання: це особиста самодіяльність блогера Гончаренка, для якого мільйонні перегляди в Tik-Tok стали важливішими за долю країни, чи це санкціонована розвідка боєм перед майбутніми політичними розкладами?

Доля Маркова, Вассермана чи політичне небуття?

Аналізуючи майбутнє Гончаренка, багато хто згадує інших відомих одеситів — Ігоря Маркова чи Анатолія Вассермана, які пройшли шлях від локального проросійського популізму до повної фізичної та ментальної евакуації в Москву. Проте Гончаренко навряд чи повторить їхній фінал. Марков був ідейним проросійським бойовиком, Вассерман — ідеологічним фанатиком-фріком на службі Кремля. Гончаренко ж занадто прагматичний і занадто глибоко інтегрований у європейський контекст. Його амбіції лежать виключно всередині майбутньої політичної архітектури України; роль другорядного блазня в Державній думі РФ його не цікавить.
Замість долі втікача Маркова, на Гончаренка, скоріш за все, чекає сценарій тотальної внутрішньої ізоляції. Спробувавши зіграти в «миротворця» занадто рано і цинічно, він спалив мости з патріотичним середовищем та військовими на фронті. Жорстка відповідь Президента Володимира Зеленського про те, що хаос та паніка — це зброя ворога, чітко дала зрозуміти: влада не терпітиме розхитування човна зсередини.
Втративши рукостискання європейських дипломатів, ризикуючи бути виключеним із ПАРЄ та вигнаним із власної фракції, Гончаренко опиняється у політичному вакуумі. Проросійський виборець ніколи не повіріть людині, яка ще вчора закликала до його знищення, а патріотичний — не вибачить закликів до здачі курсу в НАТО та зняття санкцій з агресора. 

У сухому залишку Олексій Гончаренко ризикує повторити долю багатьох українських популістів минулого — стати токсичним для всіх сторін, опинитися на узбіччі великої політики та завершити кар'єру в статусі скандального блогера, чий хайп більше ні на що не впливає.

G&S.

PS

Президент та Офіс Президента публічно засудили заяви нардепа Гончаренка, наголосивши, що подібні кулуарні пропозиції секторальних поступок без системних гарантій безпеки є небезпечною ілюзією, яка послаблює позицію України перед міжнародними партнерами.