Культура як фронт і продюсерський підхід

Українське культурне поле під час повномасштабної війни переживає тектонічний зсув. У той час як бюрократична машина управлінь культури часто демонструє інституційну статичність, реальне культурне життя змістилося в бік продюсерського підходу та гнучких низових ініціатив. Справжній культурний продукт сьогодні створюють ті, хто навчився залучати ресурси, діяти як продюсери та об'єднувати зусилля з нетиповими партнерами.

Найяскравішим проявом цього заново винайденого продюсерства став феномен культурних колаборацій, де межа між цивільним мистецтвом і військовим середовищем остаточно розмилася.

Сучасний культурний діяч в Україні — це більше не пасивний споглядач чи прохач субсидій. Це продюсер у класичному розумінні: людина або команда, яка бачить сенс, оцінює суспільний запит, шукає фінансування (від грантів до донатів) і забезпечує реалізацію проєкту.

Замість того, щоб чекати грошей на «планові заходи» від державних чи муніципальних структур, митці та інституції почали створювати горизонтальні зв'язки. І найсильнішим трендом стала саме колаборація з Силами оборони України.

Феномен партнерства: УКФ та 12-та бригада Спеціального призначення «Азов» НГУ

Гарним прикладом того, як інституційні грантові можливості поєднуються з військовим досвідом та запитом на репрезентацію, стала спільна ініціатива Українського культурного фонду (УКФ) та 12-ї бригади Спеціального призначення «Азов» НГУ (14 грантових проєктів).

Цей кейс є показовим з кількох причин:

Репрезентація воїна як суб'єкта культури. Військовослужбовці перестали бути просто «темою» для мистецтва — вони стали його співавторами. Проєкти, реалізовані у співпраці з «Азовом», переосмислюють досвід війни без шароварщини чи штучного патосу. Це жива історія, зафіксована тими, хто її творить.

Залучення та дестигматизація військового досвіду. Через кіно, виставки, книги, документалістику та мультимедійні виставки цивільне суспільство отримує місток для розуміння досвіду захисників. Це засіб боротьби з травмою та спосіб збереження пам'яті в режимі реального часу.

Ефективне продюсування через грантові механізми.
Співпраця з УКФ дала змогу надати цим ініціативам професійного масштабу: залучити професійних режисерів, кураторів, видавців та дизайнерів. Ті, хто ініціював ці проєкти, діяли як продюсери, що з'єднали ресурси державного фонду з військовим контекстом та унікальним матеріалом.

Чому культурні колаборації під час війни працюють?

Культурні проєкти в сучасній Україні — це не про підтримку інфраструктури, а про продюсування сенсів. Приклад співпраці УКФ та «Азову» доводить: найсильніший культурний продукт народжується на перетині гнучких грантових інструментів, продюсерської сміливості та реального життєвого досвіду тих, хто захищає країну.

Поки офіційні департаменти культури узгоджують звітність та плани, продюсерські колаборації створюють актуальні проєкти «на вчора» — реагуючи на події на фронті, запити суспільства та міжнародну повістку.

Відбувається перетин аудиторій. Мистецькі проєкти за участю військових (як-от «Азов») виходять далеко за межі традиційної «культурної бульбашки». Вони цікаві як ветеранам і військовим, так і цивільним та іноземній аудиторії. Коли проєкт створюється у партнерстві з легендарними підрозділами, рівень довіри до нього (як з боку донорів, так і з боку глядачів) зростає в рази.

Ось кілька яскравих прикладів того, як військові підрозділи, ветерани та заклади культури реалізують спільні проєкти:
1. Виставка про воїнів 82-ї ОДШБр в Одеському історико-краєзнавчому музеї, де відкрили масштабну експозицію, що складається з приблизно 200 колажів-портретів бійців 82-ї окремої десантно-штурмової бригади. Проєкт показує захисників у двох вимірах — у цивільному житті до повномасштабного вторгнення та безпосередньо під час виконання бойових завдань. Колажі супроводжуються листами від рідних, документальними свідченнями та матеріалами, зібраними за сприяння самої бригади та сімей військовослужбовців. Це приклад того, як класична музейна установа стає майданчиком для збереження пам’яті про діючих воїнів, зниклих безвісти та полеглих героїв.

2. «Музей Української Перемоги: Сенси» у Будинку офіцерів ВМС України (Одеса).

Імерсивна 3D-виставка, відеоарт та мультимедійний простір реалізовані на базі військово-культурного осередку ВМС ЗСУ спільно з ГО «Піксельовані Реальності». Експозиція поєднує 11 документальних 3D-моделей об'єктів, зруйнованих або захищених під час війни (зокрема одеських пам'ятників у мішках, знищеного транспорту з Харкова та миколаївського тролейбуса-водовоза), і стає платформою для розмови про те, як війна змінює матеріальну спадщину, а також як армія та цивільні разом захищають культурний простір Півдня.

3. «ХЕРСОН: НЕ/вкрадене» (Одеський музей західного і східного мистецтва + Херсонський обласний художній музей)

Спільна ініціатива за участю Херсонського художнього музею імені Олексія Шовкуненка, пограбованого російськими військами під час окупації, та митців, які зараз служать у лавах ЗСУ або співпрацюють із військовими медіапідрозділами.  Проєкт переосмислює викрадені росіянами полотна через студії, омажі та сучасний рефлексивний арт. Він демонструє, як культурні інституції Херсона в екзилі разом із військовими та волонтерами документують воєнні злочини проти української спадщини й транслюють це через мистецькі майданчики сусідніх регіонів.

4. Театр ветеранів та комунікаційні проєкти Сил ТрО ЗСУ

Театральні постановки, фотовиставки, документування - спільні ініціативи «ТРО Медіа» (відділу комунікацій Командування Сил територіальної оборони ЗСУ) з регіональними драматичними театрами та музейними майданчиками Півдня.

Військовослужбовці й ветерани виступають не лише як консультанти, а й як драматурги, актори та автори фотоматеріалів. Театральні майданчики Миколаєва та Одеси регулярно стають місцем презентацій документальних проєктів, створених безпосередньо військовими комунікаційниками з передової.

Приватний сектор — незалежні продюсери, низові ГО, приватні галереї, незалежні театральні лабораторії та бізнес — зробив декілька фундаментальних речей:

Перетворив фандрейзинг на систему 

Незалежні культурні діячі першими зрозуміли: чекати бюджетних коштів недоцільно. Приватна ініціатива навчилася комбінувати 3-4 джерела фінансування для одного проєкту завдяки міжнародним грантам: (House of Europe, USAID, International Relief Fund тощо), які готові давати ресурси під швидкі проєкти та гнучкі формати.


Співпраця зі залученням місцевих підприємців, для яких підтримка культури й ЗСУ стала елементом соціальної відповідальності та репутації. Навчилися конвертувати увагу аудиторії в ресурси, поєднуючи монетизацію культурного продукту зі зборами на потреби військових підрозділів.

Війна створила нову продюсерську модель де приватна ініціатива змінила роль митця. Замість моделі «я створюю — дайте мені майданчик», запрацювала модель «я знаходжу сенс, формую команду, залучаю гроші та закриваю безпековий трек».

Приватні продюсери та незалежні куратори самі виходять на військові бригади (як-от 126-та ТрО, 36-та ОБрМП чи «Азов»), пропонують їм концепт спільного проєкту, шукають фінансування та забезпечують промоцію. Вони беруть на себе юридичні, логістичні та медійні ризики, звільняючи військових від зайвої бюрократії.

Коли комунальні заклади зачинялися або працювали з обмеженнями через загрози обстрілів, приватні ініціативи створили власну мережу майданчиків. Незалежні арт-простори в укриттях, пристосовані підвальні приміщення, кав'ярні, хаби та приватні галереї перетворилися на безпечні культурні осередки (як у Миколаєві чи Херсоні).

Офіційні структури часто намагаються «погладити» гострі кути, уникати складних тем або чекати «вказівок зверху». Приватна ініціатива дала військовим і ветеранам майданчик для нецензурованої та автентичної прямої мови, а також для створення документальних п'єс на основі диктофонних записів бійців. Видання книг із фронтовою поезією та щоденниками без класичного редакційного «підганяння під канон». Фіксація воєнних злочинів та руйнувань у форматі 3D-моделювання та сучасного цифрового арту.

Військова література Півдня позбавлена сторонньої медіативності — це текст, написаний у бліндажі чи на чергуванні, який одразу потрапляє до читача через бібліотечний чи музейний простір. А публічні бібліотеки Півдня змінили функцію з «книговидачі» на роль продюсерів сенсів — вони шукають гранти, організовують друк та роблять промоцію військовим авторам.

Приватна ініціатива на півдні взяла на себе функцію «культурного спецназу». Вона показала, що культурний проєкт під час війни — це не про виконання річного плану департаменту, а про бізнес-модель, де цінностями є швидкість, гнучкість, наявність ресурсів та глибока повага до досвіду тих, хто тримає фронт.

G&S.