Мова як маркер розпаду
Те, що Медведєв чи пропагандисти використовують таку лексику — це не просто "погана культура мовлення". Зигмунд Фройд, а за ним і Фромм, довели, що мова є прямим відображенням несвідомого.Коли офіційні особи держави оперують термінами "виродки", "підсвинки", "інсектарій", вони займаються дегуманізацією. Це класичний психологічний механізм захисту та підготовки до вбивства: якщо ворог — не людина, а тарган чи свиня, то його знищення — це не злочин, а "дезінфекція" чи "санітарна очистка". Садистичний характер тут проявляється в прагненні позбавити суб'єктності цілу націю.
Колективний нарцисизм та анальна фіксація
Те, що автор називає "фекально-сексуальною образною системою" (одержимість брудом, зґвалтуваннями, "нагнуть", "поставити на коліна"), у Фромма чітко прив'язано до авторитарного характеру.
Оскільки російське суспільство історично позбавлене реального контролю над власним життям (абсолютна влада царя, генсека, путіна), цей невиражений гнів і безпорадність сублімуються в колективний нарцисизм. Вони компенсують власну приниженість усередині країни через символічне (і фізичне) приниження зовнішніх об'єктів. "Ми живемо в бруді, але ми вас змусимо жити ще гірше" — це і є прояв тієї самої злоякісної деструктивності.
Некрофілія як державна ідеологія
Фромм писав, що некрофіл обожнює силу, порядок і... смерть. Живе — воно хаотичне, воно розвивається (як українська демократія чи європейська різноманітність). Мертве — воно стабільне, прогнозоване і підкорене.Подивіться на сучасний російський культ:
Культ війни та "можем повторить".
Сакралізація трупів і застарілої радянської символіки.
Захоплення руйнуванням міст (як-от Бахмут чи Маріуполь), яке подається як "визволення".
Це чиста, дистильована некрофілія за Фроммом — перетворення живого на залізо і попіл.
Головний висновок: Ілюзія "перевиховання"
Найважливіша теза тексту — це те, що справа не в Путіні. Путін — це лише дзеркало, яке ідеально відобразило запит російського соціального характеру. Якщо завтра його не стане, колективна психопатологія нікуди не зникне. Вона просто шукатиме нового лідера, який говоритиме зрозумілою їй мовою сили та приниження.Аналогія з німецьким Vergangenheitsbewältigung (проробленням минулого) тут єдина правильна. Але є один нюанс: Німеччина почала лікуватися лише після тотальної, нищівної військової поразки та зовнішнього управління. Німців буквально примушували дивитися хроніки з концтаборів.
Росія ж має ядерну зброю, що робить сценарій класичної капітуляції з окупацією та примусовою денацифікацією вкрай складним. Саме тому процес їхнього "одужання" (якщо він взагалі можливий) буде в рази довшим, боліснішим, і, скоріш за все, супроводжуватиметься розпадом цієї імперії на менші шматки, про що абсолютно правильно згадує автор через термін "деколонізація".
G&S.
Психопатологічне (а отже, російське)
Російський публічний простір останніми роками сформував лексичну палітру, яка варта окремої уваги, бо вона не зводиться до звичайної грубості: "свора хрюкающих подсвинков", "термоядерные дегенераты", "атлантические импотенты", "зоологические выродки", "тараканы, расплодившиеся в инсектарии", "изнасилованные повелителями тьмы". Це не маргінальний автор, це Медведєв, і ці цитати він особисто демонстрував школярам на офіційному просвітницькому марафоні "Знание". Аналогічна лексика домінує в російських медіа з аудиторією у сотні тисяч підписників, де українців і європейців описують через образи бруду, тваринності, статевого приниження і фекалій з регулярністю, яка вже не виглядає випадковою.
Так от, Еріх Фромм, психоаналітик, який втік з нацистської Німеччини у 1934-му і провів наступні сорок років, намагаючись зрозуміти, як країна Гете і Бетховена перетворилася на машину для вбивства. У 1973 році він опублікував "Анатомію людської деструктивності", де запропонував рамку, яка пасує до сьогоднішньої росії з ювелірною точністю.
Фромм відрізняв нормальну захисну агресію від того, що називав "злоякісною деструктивністю", специфічно людською пристрастю руйнувати без біологічної мети. Він описав три типи характеру, які лежать в її основі. Перший - це накопичувальний характер, або, продовжуючи Фройда, анальний: фіксація на контролі переноситься у дорослому віці на одержимість порядком, ригідністю і, що важливо тут, на зачарованість брудом і приниженням як інструментами комунікації. Другий, садистичний характер, Фромм визначав не як "бажання завдавати болю", а як "пристрасть мати абсолютний контроль над живою істотою, перетворити її на свою річ". Третій, найважчий, це некрофільний характер, любов до всього мертвого, неживого, прагнення перетворити живе на матерію.
Тепер прочитайте ще раз російську лексику. Об'єкт зневаги перетворюється на річ: українці на "подсвинків", європейці на "імпотентів", опоненти на "тараканов в інсектарії". Приниження стає основним способом встановити ієрархію: ми вище, бо називаємо вас тваринами. Фекально-сексуальна образна система працює як інструмент символічного контролю над тим, кого реально контролювати не вдається. Фромм би назвав це підручниковим прикладом анально-садистичної фіксації, перенесеної з індивідуального рівня на колективний.
І тут принципова теза Фромма, яка робить весь аналіз політичним, тобто таким, що можна поширити на все російське суспільство. Він наполягав, що ці риси - не індивідуальна патологія Медведєва чи конкретних анонімних авторів, а соціальне явище, тобто колективна психологічна структура, яка формується десятиліттями і потім стає матеріалом, з якого можна побудувати фашистський режим. Медведєв не хворий, він артикулює те, що його аудиторія готова прийняти як норму, і саме тому такі цитати показують школярам, а не ховають.
Якщо це здається перебільшенням, перегляньте коментарі під будь-яким російським телеграм-постом про Україну. Це не свідомий пропагандистський прийом і не випадкова грубість, це симптом глибокого розладу цілого суспільства, який Фромм описав з клінічною точністю пів століття тому.
Це означає одну неприємну річ - саме по собі воно не зникне. Цей соціальний характер формувався не Путіним і не Медведєвим, вони самі лише його продукти. А перед цим були століття кріпацтва, ГУЛАГу, доносів та ієрархічної жорстокості, де єдиним способом виживання було або підкоритися сильнішому, або принизити слабшого. Фромм у 'Втечі від свободи' діагностував німецький соціальний характер, який зробив можливим нацизм, і вважав, що соціальні характери змінюються не указами, а поколіннями. Німці після війни пройшли через довгий, болючий і досі незавершений процес Vergangenheitsbewältigung, переробки власної історії.
Очевидно, саме це має відбутися і з росією: деколонізація, тобто звільнення поневолених народів, побудова нових інституцій, в тому числі державних, повна демілітаризація, денацифікація, тривала освітня робота. Тільки тоді можна буде поступово перетворити це хворе суспільство на цивілізоване.
А.Бідненко.
Немає коментарів:
Дописати коментар