Ми звикли, що в наших смартфонах постійно миготять обличчя «хороших руських». Фейгін, Накі, черговий «десант» з «Дождя» чи черговий стрім Кісєльова. Тільки Шендеровича з Латиніною "вичистили" зі стрімів, як Бєлковський з Биковим лізуть з нової шпарини імені Гордона. Вже дістали російські емігранти-говоруни, ніби ліберали, які весь час українському споживачу інформації нав'язують свої думки. Вони говорять зрозумілою мовою, начебто засуджують війну і навіть іноді хвалять ЗСУ. Але давайте чесно: вам не здається, що нас знову намагаються тримати у «спільному стійлі»?
Це не просто роздратування — це відчуття інформаційного паразитизму. Поки ми тут, на Півдні, вибудовуємо свою логіку стійкості під обстрілами, ці пани з Риги чи Берліна, Варшави малюють нам картини «нашого» майбутнього.
Ось три кроки щоб провести прибирання у власній голові:
1. Знайдіть різницю між «експертом» і «туристом»Російські ліберальні медіа — це театр для емігрантів. Коли вони аналізують події в Україні, вони роблять це через призму своїх інтересів: як їм повернутися в Кремль, як зняти санкції, як зберегти «велику культуру».
Замість того, щоб слухати Майкла Накі про ситуацію на фронті, відкрийте зведення наших OSINT-аналітиків або DeepState. Вони ризикують тут. Вони знають кожен підрозділ і кожен окоп не з Google Карт, а з реальності.
2. Перекладайте з «імперської» на світову
Нам роками нав’язували думку, що тільки через Москву (навіть ліберальну) можна зрозуміти світ. Це ілюзія.
Хочете знати, що буде з цінами на пальне через кризу в Ірані? Не чекайте рефлексій Латиніної. Читайте пряму аналітику Bloomberg або Reuters. Так, це потребує зусиль або перекладача, але це дає першоджерело, а не пережовану кашу з російськими акцентами. Це і є справжня деколонізація знань.
3. Інвестиція часу: українське замість «спільного»
Кожна година перегляду чергового «хорошого руського» — це вкрадений час у наших авторів. У нас є потужні військові експерти, історики, що займаються «археологією сенсів», та журналісти, які фіксують реальну картину нашого спротиву.
Замість вечірнього стріму Фейгіна, подивіться інтерв'ю з волонтером, який возить дрони під Очаків, або почитайте про те, як миколаївські підприємці переходять на сонячну енергію, щоб місто жило попри блекаути. Це — реальне життя, а те — лише телевізійна картинка.
Суть проста: ми виросли. Нам більше не потрібні «перекладачі» з російської ліберальної на українську реальну. Наш інформаційний кордон має бути таким же міцним, як і лінія фронту.
Пора вимикати «чужих». У нас є свої.
Дистанційні поради від тих, хто не несе ризиків і не відчуває реалій життя під обстрілами, виглядають як мінімум недоречно.
Зараз як ніколи важливо вибудовувати свій порядок денний, де пріоритетом є наші внутрішні сенси та стратегія майбутнього, а не рефлексії сусідніх емігрантів про те, «як нам краще жити».
2. Перекладайте з «імперської» на світову
Нам роками нав’язували думку, що тільки через Москву (навіть ліберальну) можна зрозуміти світ. Це ілюзія.
Хочете знати, що буде з цінами на пальне через кризу в Ірані? Не чекайте рефлексій Латиніної. Читайте пряму аналітику Bloomberg або Reuters. Так, це потребує зусиль або перекладача, але це дає першоджерело, а не пережовану кашу з російськими акцентами. Це і є справжня деколонізація знань.
3. Інвестиція часу: українське замість «спільного»
Кожна година перегляду чергового «хорошого руського» — це вкрадений час у наших авторів. У нас є потужні військові експерти, історики, що займаються «археологією сенсів», та журналісти, які фіксують реальну картину нашого спротиву.
Замість вечірнього стріму Фейгіна, подивіться інтерв'ю з волонтером, який возить дрони під Очаків, або почитайте про те, як миколаївські підприємці переходять на сонячну енергію, щоб місто жило попри блекаути. Це — реальне життя, а те — лише телевізійна картинка.
Суть проста: ми виросли. Нам більше не потрібні «перекладачі» з російської ліберальної на українську реальну. Наш інформаційний кордон має бути таким же міцним, як і лінія фронту.
Пора вимикати «чужих». У нас є свої.
Дистанційні поради від тих, хто не несе ризиків і не відчуває реалій життя під обстрілами, виглядають як мінімум недоречно.
Найкращою протидією цьому «білому шуму» є розвиток власної інтелектуальної гігієни та деколонізація знань. Коли ми фокусуємося на українських смислах, аналітиці та культурі, ці «голоси з минулого» поступово втрачають свою силу, стаючи просто фоновим шумом іншої країни.
Зараз як ніколи важливо вибудовувати свій порядок денний, де пріоритетом є наші внутрішні сенси та стратегія майбутнього, а не рефлексії сусідніх емігрантів про те, «як нам краще жити».
С.Лиманов.
Немає коментарів:
Дописати коментар