Я прочитав книжку С.Плохія "Козацький міф. Історія націотворення в епоху імперій" про детективну історію створення та поширення "Історії Русів". Плохій детально розглядає, чому автор (або автори) прикривалися іменами архієпископа Георгія Кониського чи Григорія Полетики. Це не просто страх перед цензурою, а спосіб надати тексту ваги церковного авторитету та давнини, що робило «міф» неспростовним для тогочасного читача.
Плохій у «Козацькому міфі» фактично проводить деконструкцію того, як створювався фундамент сучасної української ідентичності. «Історія Русів» — це справді «ідеологічна бомба» свого часу, загорнута в обгортку історичної хроніки.
Ось кілька ключових аспектів цього «кодування», які Плохій так майстерно розкриває:
Елітарний запит на легітимність
Після ліквідації Гетьманщини українська козацька старшина опинилася в ситуації, коли їй потрібно було довести своє право на російське дворянство. «Історія Русів» слугувала «документальним» підтвердженням того, що українська шляхта — це не просто колишні повстанці, а рівноправна з російським дворянством верства, яка має глибоке коріння та договірні відносини з монархами.
Концепція договірних відносин
Твір просував ідею, що Україна приєдналася до Московського царства не як завойована територія, а як рівноправний партнер на основі Переяславських статей. Це був завуальований політичний маніфест: якщо монарх порушує права автономії, він порушує сам договір.
Створення національного пантеону
Саме через цей твір у свідомість еліти (а згодом і через Шевченка — у маси) увійшли образи козацьких ватажків як борців за свободу. Це перетворило «малоросійську історію» з регіонального літопису на епічну драму боротьби за правду.
Чому це актуально сьогодні?
Книга Плохія показує, що історія — це не лише факти, а й інтерпретації, які будують нації. «Історія Русів» була спробою еліти зберегти своє «Я» в умовах імперії, навіть служачи цій імперії в Петербурзі.
С.Лиманов.
Немає коментарів:
Дописати коментар