Чому курс підприємництва для старшокласників — це не розкіш, а вимога виживання

Нещодавно у Миколаєві я побував на зустрічі міської молоді з підприємцями. Склад спікерів був максимально приземленим і реальним: від власників бюро ландшафтного дизайну до організаторів масштабних івентів. Поруч зі мною сиділи студенти молодших курсів — активні, амбітні, з палкими очима.

Але коли почався блок запитань, стало трохи ніяково.
Слухаючи їх, я зрозумів: між уявленням молоді про бізнес і реальністю — прірва. 

Базові питання про податки, відповідальність перед клієнтом чи навіть те, як формується ціна послуги, викликали у них щире здивування. Вони знають, як виглядає успіх в Instagram, але не мають жодного уявлення, як працює «двигун» під капотом підприємництва.

Саме тому нам у Миколаєві потрібен курс підприємництва ще в школі. 

І ось чому:

1. Ліквідація «рожевих окулярів»

Запитання студентів показали: ми випускаємо дітей у світ з ілюзією, що бізнес — це лише креатив і «бути власним босом». Шкільний курс має дати розуміння hard skills: від елементарного договору підряду до того, як розрахувати собівартість виїзду на об’єкт ландшафтного дизайну.

2. Підприємництво як спосіб мислення, а не просто фах.

Не кожен школяр стане бізнесменом, і це нормально. Але навички івент-менеджера (планування, робота з дедлайнами, кризові комунікації) потрібні і лікарю, і вчителю. Школа вчить відповідати на запитання, а підприємництво вчить ці запитання правильно ставити.

3. Практика замість параграфів

Зустрічі з практиками — це круто, але їх замало. Потрібна система. Уявіть, якщо замість реферату про «роль промисловості» у 10-му класі, учні матимуть завдання: розробити концепцію озеленення шкільного подвір’я з реальним кошторисом та презентацією перед «замовником» (батьками чи міськрадою).

4. Право на помилку без наслідків для бюджету.

Краще нехай підліток «прогорить» зі своєю ідеєю продажу мерчу в 11-му класі під наглядом ментора, ніж візьме непосильний кредит у 20 років, не розуміючи ризиків. 

Бізнес-курс у школі — це безпечний полігон для тестування своїх сил.

Що заважає?

Зазвичай кажуть: «немає спеціалістів». Але мій досвід показує — підприємці готові ділитися досвідом! Архітектори, дизайнери, ресторатори, айтівці — вони зацікавлені в тому, щоб до них на роботу приходили люди, які розуміють, звідки беруться гроші в касі. 

В кінець-кінцем міський голова в Миколаєві був колись підприємцем, начальник ОВА, чи глава фракції у ВР панівної партії багато років вели у Миколаєві бізнес. Всіх їх було б корисно послухати школярам. І чому серійного ресторатора можна до молоді запрошувати, а суддю з підозрою на найбільший хабар - ні (жарт).

Замість того щоб дивуватися наївним запитанням першокурсників, давайте дамо їм відповіді ще у школі.

Запитання до громади: Як ви вважаєте, хто має викладати такий курс: шкільні вчителі після тренінгів чи виключно запрошені бізнесмени за графіком?

Кожний зрілий педагог підтвердить що роль батьків у становленні дитини - величезна. Варто в випадку курсу підприємництва для школярів започаткувати «клуб ангелів» із батьків. 

Це перетворює абстрактне навчання на реальну гру з високими ставками, де соціальний капітал громади працює на майбутнє дітей.

Ось як цей механізм може працювати на практиці, щоб не перетворитися на формальність:

1. Роль батьків-ангелів

Вони не просто дають гроші (хоча символічний «фонд стартапів» від батьківської ради був би мега-стимулом). Їхня головна цінність — експертиза та ресурси.

«Інвестиція часом» Батько-юрист може виділити годину на консультацію, мама-маркетолог — допомогти зі стратегією в соцмережах.

«Інвестиція інфраструктурою» Дозволити дітям провести тест-драйв послуги на базі свого бізнесу (наприклад, спробувати організувати дитяче свято в реальному івент-холі).

2. Подолання упереджень через спільну справу

Коли «скептичні» батьки бачать, як їхня дитина не просто «просить гроші на кіно», а прораховує окупність проєкту або аналізує ринок, їхнє ставлення до бізнесу змінюється. Вони починають поважати цей процес.

3. Формат «Demo Day» з батьківським журі

Фінал курсу — це не іспит, а пітчинг. Батьки-ангели сидять у залі.

Гранти. Батьківський комітет або меценати можуть виділити невеликі суми (наприклад, 2-5 тис. грн) на запуск MVP (мінімального продукту).

Оффери: «Мені подобається твоя ідея з ландшафтним дизайном, приходь до мене в компанію влітку на стажування». Це для дитини цінніше за будь-яку оцінку.

4. Адаптація під «різні школи»

У «багатих» школах батьки можуть стати справжніми венчурними інвесторами. У простіших школах «клуб ангелів» може фокусуватися на взаємодопомозі: один тато допоможе з транспортом для доставляння товарів, інша мама — з друком флаєрів. Це вчить дітей, що "бізнес — це мережа зв'язків".

 Ризик, який варто врахувати:

Щоб «клуб ангелів» не перетворився на ярмарок марнославства («мій тато дав більше грошей»), важливо встановити ліміти на фінансові вкладення, але не обмежувати інтелектуальний внесок.

Як ви вважаєте, чи варто залучати в такий клуб лише батьків цієї конкретної школи, чи краще зробити його загальноміським, щоб «ангели» з однієї школи могли менторити дітей з іншої? 

Це б якраз нівелювало різницю між «елітними» та звичайними закладами.

Коли вже я виходив з молодіжного центру з зустрічі з підприємцями запитав в пані Олени Александрової, ландшафтної дизайнерки: що це за лимони вона принесла?

- Це я підготувала приз у вигляді грона лимонів Меєра, що визріли у моєї теплиці посеред Миколаєва, хотіла їх подарувати за найдопитливіше питання.

Лимони - дуже смачні й духмяні цього дня дістались мені.

В.Головченко.