Питання російського капіталу в Україні у 2026 році — це вже не про політику, а про гігієну. Поки в Миколаєві чи Одесі працюють активи, що годують бюджет агресора через власність «номіналів», війна триватиме. Розбираємося, чому «Київстар» і МГЗ — це лише верхівка айсберга, і як одеський досвід «схематозів» заважає великій зачистці власників-агресорів.
Кейси «Південного фронту»
Миколаївський глиноземний завод (МГЗ): привид Дерипаски
Миколаївський гігант офіційно у власності держави (ФДМУ), але завод стоїть.
Проблема: Дерипаска роками вибудовував логістику так, щоб завод був «придатком» російського «Русала». Без глибокої модернізації та нових ринків збуту він — валіза без ручки.
Одеська паралель: згадайте історію з Одеським нафтопереробним заводом. Його націоналізували ще після 2014-го, але через судові тяганини та «ігри» з майновими комплексами він просто перетворився на металобрухт.
Рішення: не чекати «сприятливого клімату», а виставляти на продаж за 1 долар за умови інвестицій $100+ млн. Або перепрофілювати під оборонні потреби.
«Київстар» та Фрідман: майстер-клас із мімікрії
Михайло Фрідман — це не просто олігарх, це гросмейстер виживання. Фрідман — це не Дерипаска. Він не діє «в лоб». Його стратегія в «Київстарі» (через холдинг VEON) — це підручник з виживання для олігарха.
Його юридичні лазівки:
«Відрізання голови»: Фрідман та його партнери офіційно вийшли з рад директорів VEON та LetterOne. Юридично вони «просто інвестори» без права голосу.
Американський десант: В раду директорів VEON завели важковаговиків на кшталт Майка Помпео (екс-держсекретар США). Це геніальний хід: спробуйте конфіскувати актив у компанії, де в борді сидить топполітик Штатів. Це одразу стає міжнародним скандалом.
IPO як страховка: Оскільки акції VEON торгуються в Нью-Йорку, будь-яка спроба націоналізації всього «Київстару» трактується як «порушення прав тисяч дрібних американських акціонерів».
Суть гри: Фрідман каже Заходу: «Ви не мене караєте, ви караєте власних громадян-інвесторів».
Загроза: якщо держава просто «відіжме» частку, західні акціонери завалять нас позовами в Лондоні.
Шлях: тільки хірургічне виокремлення активу. (але кому це робити?) Якщо Фрідман отримує хоч цент дивідендів — це патрони в російську гвинтівку.
Одеські уроки: Як ховають кінці у воду
Якщо ви думали, що після 2022 року російський бізнес в Одесі зібрав манатки та пішов за кораблем, то ви погано знаєте Одесу. Тут вміють «рішати» так, що навіть РНБО іноді розводить руками. Одеса — столиця «сірого» імпорту та заплутаної власності. Тут російські активи маскуються під «фунтів».
Одеська портова «матрьошка»: хто насправді володіє причалами?
В Одеському, Чорноморському та Південному портах роками сиділи структури, пов’язані з російськими олігархами (від Потаніна до дрібніших «гаманців» Кремля).
Як працює схема «Одеський Фунт»:
Кіпрський щит: термінал належить компанії «A», зареєстрованій у Нікосії.
Латиський транзит: Акціонером «A» є компанія «B» з Риги.
Одеське обличчя: директором української дочки призначають колишнього митника або юриста з місцевим корінням, який б’є себе в груди, що він — патріот разом з пів дюжиною імітаційних "геошек" та піарників.
Реальність: прибуток через складні кредитні лінії та «консультаційні послуги» вимивається на офшори, де в кінці ланцюжка стоїть російський бенефіціар.
Приклад:
Кейс VS Energy (Готель «Одеса», Обленерго): група Бабакова-Гінера роками володіла стратегічними об'єктами через латвійських та німецьких «бенефіціарів». Лише під величезним тиском ВАКС почав реальну конфіскацію.
Рецепт «Анти-схематоз»
Щоб перестати грати в піддавки з російським капіталом, який по суті - один з "каптурників" Кремля, потрібно зробити три кроки:
Крок 1: Презумпція винуватості для «офшорів». Якщо власник з Кіпру чи Британських Віргінських островів не може довести походження грошей і відсутність зв'язків з РФ — актив конфіскується автоматично. Без 5-річних судів. ВРУ мала б підготовити закон замість "перепідпорядковувати" САП та НАБУ. Арахамія себе вважає бізнесменом.
Крок 2: "Ring-fencing" (Залізний паркан). Для таких компаній як «Київстар» — повна ізоляція російської частки. Гроші з неї мають йти на спецрахунок для ЗСУ, а не в кишеню акціонерам у Лондон чи Москву. "@Злізний нардеп не бажає підняти цю тему?
Крок 3: Одеський метод «на олівець». Спеціальна група при РНБО має перевірити кожного «фунта» в портах та на великих заводах. Якщо вчорашній клерк став власником термінала — це тюрма.
Грабіжницька сутність російського бізнесу не змінюється від того, що в офісі повісили прапор України. МГЗ у Миколаєві має стати вітриною чесної приватизації, а одеські порти — зоною, вільною від «триколорного» капіталу. Або ми їх за зябра зараз, або вони нас за горло завтра.
Що робити з цим «грабіжницьким бізнесом»?
Затягування часу — це теж бізнес-стратегія. Ось як її зламати:
Націоналізація через «Спецрахунок»: Не забирати компанію цілком, а примусово викупити частку росіян за ціною 1 гривня. Гроші, які мали б йти їм як дивіденди, автоматично перераховуються на спецфонд відновлення Миколаєва та Одеси.
Аудит «портів-привидів»: в Одесі, а згодом й у Миколаєві кожен термінал має пройти «детектор брехні». Якщо власник не показує кінцевого бенефіціара до 5-го коліна — ліцензія на роботу в порту анулюється.
Кримінальні справи проти «номіналів»: Поки одеські юристи отримують гонорари за те, що «тримають» активи для росіян, нічого не зміниться. Потрібні реальні терміни покарання за «сприяння фінансуванню агресора».
Миколаївський глиноземний — це перемога, бо там ворог діяв примітивно. «Київстар» та одеські порти — це інтелектуальна війна. Якщо ми дозволимо Фрідману та портовим «схематозникам» перечекати війну в тіні американських прапорів або кіпрських офшорів, то ми програємо економічний фронт.
Час міняти правила гри: від доведення вини — до конфіскації за підозрою у зв'язках з РФ.
Немає коментарів:
Дописати коментар