Цей текст написаний користувачем Tribuna.com в рамках блогерського конкурсу, а зараз оновлений після звільнення тренера "Динамо" Київ Шовковського. Діліться вашими варіантами в коментарях.
Олександра Шовковського звільнили після поразки від «Омонії». Переходимо до розгляду кандидатур. Щоб не наганяти нудьгу на читача, обговорюватимемо не строго за пунктами, а в манері оповідань . Починаємо у зворотному порядку - від десятого місця до першого для збереження невеликої інтриги. Поїхали!
10. Юрій Калитвинцев
«Динамівське Серце» - однозначно, так! Колишній капітан і головний диспетчер команди під час інрової кар`єри. Є досвід роботи з Валерієм Васильовичем Лобановським – одним із творців легендарної «Динамо-машини». Більше того, під керівництвом Метра Юрій грав якраз у тій команді, яка по праву вважалася «третім золотим поколінням Тренера» та наводила шурхіт у Європі. Було це майже тридцять років тому, але на що чекають уболівальники і ЯК має грати команда, Калитвинцев знає точно.
Юрій Миколайович зараз вільний. Вік теж цілком підходящий – 57 років. У плюсах робота в національній збірній (помічник та виконувач обов'язків головного), перемога на юнацькому Євро в Донецьку (2009) в якості головного. З досягнень на клубному рівні - виведення житомирського «Полісся» з першої ліги до вищої.
За житомирську команду розмова окрема: саме за Калитвинцева вона перетворилася із заштатного середняка першої ліги (без шансів піднятися в УПЛ) на претендента на медалі найвищої якості. Не знаю, що там за розбіжності були з президентом, але саме за Юрія Миколайовича житомиряни затвердилися в очах усієї країни, як солідний клуб із серйозними претензіями на успіх. Наприкінці нульових також тренував «Динамо-2» разом із Геннадієм Литовченком, тож «кухню» знає непогано.
З мінусів – не тренував більше року, та й сьогоднішнє покоління «динамівців» навряд чи добре пам'ятає його гру, тож одразу не доводиться чекатизалізного авторитету серед гравців. Чому 10 місце? Занадто грандіозний проект і надто важка ситуація зараз – є відчуття, що калібр не той масштаб не відповідає, але можу помилитися (і буду радий, якщо це так).
9. Павло Яковенко
Щодо «Динамівського серця», то до Павла Олександровича належить все, що сказано про Юрія Миколайовича (вище), з тією різницею, що він належав до «другої золотої команди Тренера» і зіграв більшість ігор за клуб ще в союзному чемпіонаті. Так само, як і Калитвинцев, Яковенко зараз вільний.
У плюсах Академія Павла Яовенко, що «прогриміла» свого часу (або «Академія – 1985», якщо бути точним). Вона стала фактично основою юнацької збірної країни. Серед її випускників майбутні зірки клубу Артем Мілевський та Олександр Алієв, майбутні збірники Чеберячко та Худжамов, Ярмаш та Олександр Максимов.
Виводив збірну на Євро, працював із юнацькою та молодіжними збірними України. У другій половині 90-х феєрив з «Ураланом» (Еліста), але це було давно і в інших умовах. Як тренер, Павло Олександрович прихильник жорсткої дисципліни та виснажливих тренувань. Якщо когось і хотіли б записати в зберігачі «конспектів Лобановського», то в першу чергу його.
Мінуси – довго не тренував (офіційно з 2021 року, коли пішов із «Оболоні»). Вік теж далеко не юний, навіть як для тренера – за два місяці буде 61 рік. Чому 9 місце? Було б це років 15-20 тому, я поставив би його на 1-2 місце і справа не стільки у віці, скільки в запалі і тому магнетизмі, який йшов від молодого тренера Павла Яковенка.
Футбол не стоїть на місці, тому є певні сумніви, чи вистачить сил і енергії звалити на себе таку ношу? Адже її потрібно буде нести 3-4 роки мінімум – поки все відновиться, відбудується, налагодиться І чи є бажання вплутуватися в подібні ситуації? Хочу помилитись, але думаю, що більше немає, ніж є.
8. Роберто Манчіні
До «Динамо» стосунків ніяких, тому поняття не має про цінності та традиції клубу. Що він робить у списку? Він зараз відкритий до пропозицій і вже близько року не тренує, але аж надто солідний за його тренерською спиною список досягнень: від чемпіона Європи зі збірною Італії (нещодавно) до чемпіонства та кубків в англійській Прем'єр Лізі, робота у провідних клубах «Серії А» («Лаціо», «Інтер», «Фірентіна») та багато всього іншого.
Для Роберто гіпотетичний варіант з нашим грандом був би авантюрою чистої води, але не забуватимемо, що він – італієць, а значить гаряча кров, темперамент і здоровий авантюризм у ньому мають бути. До того ж «Динамо» цілком могло б розглянути іменитого та досвідченого іноземного тренера, хай уже й передпенсійного віку. Хто знає, може час для цього прийшов саме зараз? Запити у нього звірячі (мова як про особистий заробіток, так і бажані придбання), тому ймовірність такого призначення, звичайно, «навколонульова», але альянс міг би стати дуже цікавим.
7. Давид Беттоні
Французький претендент хоч якось пов'язаний з нашим клубом лише коротким запрошенням до Любліна перед матчем кваліфікації Ліги Чемпіонів позаминулого місяця, де він усіма силами намагався сподобатися керівництву та тренерському штабу киян. Про це вдалося дізнатися тільки з розгорнутого інтерв'ю, даного ним відносно недавно.
«У «Динамо» проблема ідентичності»: інтерв’ю з асистентом Зідана в «Реалі», який міг опинитися в Києві
З цього ж інтерв'ю особисто я дізнався і про існування цього діяча, нехай вибачать мені моє невігластво. З нотками образи, як здалося мені, він натякав на те, що його не «гідно оцінили» і почали ганяти як пацана зеленого всякими перевірками. Можливо, але, наскільки я розумію, «радник», готовий будь-якої миті змінити головного тренера, виявився Шовковському не потрібен (що й не дивно).
Говорив Давид правильно – про нестачу «Динамо» «ідентичності» і необхідністю це виправити – все так, тільки поки це лише гарні слова і не більше. Що по ньому: є бажання (інакше не було б по-дитячому болючого інтерв'ю) і є досвід, але асистентом – у Зідана в «Реалі», насамперед. Вік відповідний – 54 буде у листопаді. З самостійної роботи (головним) лише швейцарський «Сьон» та туніський «Клуб Африкан» і то недовго і там, і там.
Накопичені знання та досвід асистентом не можуть не вражати, але щось викликає невиразні сумніви: чому такий крутий фахівець ще не на розхват серед клубів провідних європейських чемпіонатів (нехай і не грандів)? Втім, дуже каламутний персонаж, всі ідеї якого потрібно розглядати під мікроскопом.
6. Ненад Б’єлиця
Хорватський фахівець підкупив тим, що у 2018-2020 роках перетворив загребське «Динамо» зі східноєвропейського середнячка, межою мрій якого була лише Ліга Європи, на повноцінного учасника Ліги Чемпіонів, якого боялися та поважали ті, хто раніше навіть не подивився б у бік клубу (наш «Шахтар» та «Аталанта» з Бергамо не дадуть збрехати).
Причому зроблено це було за допомогою місцевих кадрів, без жодних розпіарених покупок (та й які можуть бути покупки – хорвати завжди жили з продажу своїх талантів у багаті західноєвропейські клуби). Про «Динамівське серце» - жодного слова (якщо тільки не говорити про загребський аналог). Людина зуміла поставити гру в обороні та атаці, а це саме те, що потрібно зараз нам кров із носа.
Послужний список у тренера теж не маленький – крім загребського гранда це і австрійські «Вольфсберг» і віденська «Аустрія», італійська «Спеція», польський «Лех», хорватський «Осієк», турецький «Трабзонспор» та німецький «Уніон». Цілком солідно, плюс вік ідеальний для тренера – 54 роки (сплав молодості та досвіду).
Мовний бар'єр якщо й буде, то недовго – слов'янські мови мають багато спільного. Чому 6 місце? У свій час ходили чутки про нього, як про кандидата в київський гранд, але щось не зрослося (або не домовилися, що вже відкидає цей варіант). Резюме: при залагодженні всіх шорсткостей міг би вийти відмінний варіант.
5. Ігор Костюк
«Динамівське серце» на 120%, виховав цілі плеяди чемпіонів на молодіжному рівні, тому пояснювати йому як влаштований клуб зсередини і що цінно для фанів – лише гаяти час. Людина живе і дихає командою; «Динамо» - безумовно справа всього його життя.
З мінусів – поки не тренував дорослі команди майстрів, але це не смертельно – багато хто починав з молоді, а потім впевнено робив наступний крок. Бентежить швидше інше: чи зможе Ігор Володимирович за необхідності жорстко поставити питання ребром перед президентом? Поки це лише питання, а навіяне воно тим, що готуючи зміну для дорослої команди вибивати щось він, можливо, просто не звик – робота з молодіжкою не передбачає таких опцій (можу помилятися). Саме тому і п'яте місце.
У плюс може зіграти те, що за певного везіння та професіоналізму вдасться впровадити в основу цілу плеяду молодих талантів, що не лише омолодить команду, а й зробить її більш привабливою та конкурентно зпроможною на роки вперед. Але тут теж – або пан, або пропав. Миттєвого авторитету серед основних гравців Костюк не отримає (він не же Шевченко, або Ребров) – доведеться завойовувати. І якщо проект із молоддю не спрацює, то досвідченіші «зубри» можуть просто «злити» перспективного тренера, тому що молодь він приведе саме на їх місця.
На 4 місці був Лучано Спаллетті, який після виходу статті очолив «Ювентус».
3. Сергій Ребров
З приводу належності до клубу та кохання вболівальників – коментарі зайві. Всі ми пам'ятаємо чудове перетворення команди після шести років кризи (2009 – 2014), та два чемпіонства поспіль з «Динамо» - у 2015 та 2016 роках. Сергій Станіславович і клуб, здавалося б, ідеально підходять одне одному, але третє місце через незрозумілу досі причину раптового уходу – адже якщо стосунки з Суркісами хоча б трохи зіпсовані, або залишився осад – не факт, що вдасться вибудувати роботу на «відмінно». Тонкий ментальний зв'язок та взаєморозуміння тут дуже важливі.
З іншого боку, я, можливо, дозволю собі висловити крамольну думку, але Сергій Ребров все-таки більше клубний тренер виходячи зі свого підходу та специфіки. Завдяки майстер-класу він і у збірній керує на рівні, але клубна робота все ж таки пріоритетніша і ближча йому («Ференцварош», «Аль Ахлі», «Аль Айн»). Поверненню Реброва на посаду головного можна було б лише порадіти. І якщо це станеться - все вийде, можна й не сумніватися!
2. Юрій Вернидуб
З клубом нічого конкретно не пов'язує, але раніше з великою повагою відгукувався про клуб та його гравців, а за деякими «інсайдами» навіть «мріяв» його очолити. Офіційної пропозиції від керівництва киян ніколи не надходило, тож питання залишається відкритим.
Прямо зараз підійшов «золотий період» у його тренерській кар'єрі: досвіду накопичено багато, таємниць у професії майже не залишилося, та й вік (59 років) ще дозволяє взятися і довести до путя хоча б один серйозний проект. І такого акорду, можливо, йому якраз не вистачало, бо для входження до «Пантеону Великих» потрібні серйозні досягнення, а ось із цим поки що не дуже.
Хтось скаже – масштаб не той і немає досвіду роботи із чемпіонами. Та ні, такий досвід якраз є, але у скромніших чемпіонатах: Вернидуб приводив тираспольський «Шериф» до чемпіонства в Молдові та солігорський «Шахтар» майже привів до чемпіонства в Білорусі (майже, бо встиг виграти лише суперкубок, а потім спливла якась мутна історія з договірняками; його вона абсолютно не торкалася, але Юрій недопрацював, хоча за очками команда була першою у чемпіонаті).
Що зможе дати «Динамо» Юрію Вернидубу, зрозуміло: масштаб, здорові амбіції та за певного везіння може стати якраз «справою всього життя».
Що може дати Юрій Миколайович «Динамо»? Він вміє вичавлювати максимум із футболістів і має характер переможця (жорсткий максималіст у житті), а отже завжди націлений на перемогу. Цією якістю заряджається і команда, завдяки чому формується бійцівський дух та здорова амбітність. Його команди відрізняються на полі суворою дисципліною та найвищою саомовіддачею (приклад «Зоря» та прізвисько «мужики»).
Крім того, тренер вміє добре працювати з психологією гравців і досить гнучкий тактично. Саме всього перерахованого гостро не вистачає зараз київському гранду. Тоді чому друге місце? Тому що для першого є схожа за профілем, досвідом та темпераментом кандидатура, але з «Динамівським серцем».
1. Юрій Максимов
Партнер Калитвинцева у півзахисті «третьої золотої команди Тренера», працював з Метром, повне розуміння що таке «Динамо-машина», як вона має працювати і чого всі чекатимуть. Повна залученість до традиції та цінностей клубу. Ідеальний сплав тренерської молодості та досвіду – 57 років. Він вільний, і найголовніше – є спрага попрацювати з по-справжньому великим проектом, якого поки що не було. Але чи зможе він?
Головні досягнення Максимова — виведення команд із криз, виховання молодих гравців, створення бойових, дисциплінованих колективів. Він відомий як тренер, який не боїться працювати з обмеженими ресурсами, прищеплювати жорсткий характер і досягати результату через мотивацію та тактичну гнучкість. У його командах дисципліна та боротьба за результат завжди стоять на першому місці. Він буває авторитарний, але водночас він і досить авторитетний. Хіба не «сильной руки» потребує «Динамо» і хіба все перераховане не є саме тим, чого зараз вкрай не вистачає? Хіба не цього хочуть уболівальники?
Хтось скаже обмаль досягнень. Футбол влаштований так, що досягнення міряються трофеями – в основному так, але не завжди (є винятки з правил).
Що ми маємо у сухому залишку:
два підвищення у класі з дуже скромними командами та у різних чемпіонатах (київська «Оболонь» та саранська «Мордовія»);
досягнення серйозних результатів із командами, які були вже на межі зникнення через фінансові проблеми («Кривбас» та «Дніпро1»);
гідна та шанована за результатами робота в Казахстані («Тараз») та Азербайджані («Кешля»);
перша каденція в «Ворсклі» (2019-2022) - також досить гідно: два п'ятих місця + єврокубки (одне з них за рівності очок з четвертим «Колосом»), фінал Кубка України, неодноразове визнання тренером місяця і все це з дуже обмеженими ресурсами (м'яко кажучи);
цього року не вдалося втримати команду в УПЛ (друга каденція тренера), але там і ситуація була майже безнадійна (мається на увазі не тільки і не стільки гра та склад команди).
Резюме: потрібно дати шанс та кредит довіри. Божевільних вимог щодо зарплати та списку дорогих виконавців, без яких «нічого не гарантується», точно не буде. Тренер закотить рукави і почне орати сам, вимагаючи теж саме від команди. Проблеми замовчуватись не будуть – не в його характері. Чи зможе він, чи потягне? Однозначно так! Просто пропозиції від рідного клубу він поки не отримував, але якщо такий шанс випаде - скористається ним сповна.
До розгляду вмисно не брались фахівці, які, на мою думку, навряд чи розглядали б серйозно варіант з нашим грандом. Більше того, складно їх взагалі уявити на чолі «Динамо».
Я про Хаві, Едіна Терзича, Нуну Ешпіріу Санту, Серджіо Консейсао, Йоахіма Льова, Вальтера Маццарі, Еріка Тен Хаага та Юргена Клоппа (він працює директором з футболу в корпорації «Ред Булл», але безпосередньо не тренує зараз, всі інші - вільні). Лорана Блана теж оставив поза межами, тому що він чекає на посаду тренера національної збірної, що ймовірно звільниться наступного літа після відходу Дідьє Дешама.
Євг.Філіпенко
Цей текст написаний користувачем Tribuna.com в другому турі конкурсу «Найкращий блогер України», а зараз оновлений на фоні поразок «Динамо». Обговорюйте ідеї автора в коментарях.
Немає коментарів:
Дописати коментар